Відразу після того, як їй сповнилося п’ятнадцять років, її раптом перевели назад у Стокгольм і передали в прийомну сім’ю. Цей поворот у долі став для неї цілковитою несподіванкою. В цей час Телебор’ян уже не обіймав посаду головного лікаря, і Лісбет вважала, що тільки тому її так раптово виписали. Якби це залежало від Телебор’яна, вона досі лежала б в ізоляторі прив’язана до ліжка.
І ось вона побачила його по телевізору. Вона не знала, чи мріє він повернути її назад до себе в лікарню, чи тепер вона вже недостатньо молода, щоб викликати у нього фантазії. Але його випад проти рішення цивільного суду, що відмовився її госпіталізувати, справив належне враження. Жінка-репортер, що розмовляла з ним, розділила його обурення, але вона вочевидь не знала, що слід запитувати з цього приводу. Там не знайшлося нікого, хто міг би заперечити Телебор’яну: колишнього головного лікаря лікарні Святого Стефана вже не було серед живих, а голова цивільного суду, який виносив ухвалу в справі Саландер, а зараз мимоволі опинився в ролі цапа-відбувайла, з того часу давно вийшов на пенсію і відмовився дати інтерв’ю пресі.
На текст, що вразив її найбільше, Лісбет наткнулася у вечірньому випуску однієї з місцевих газет Центральної Швеції. Вона перечитала його тричі, а потім вимкнула комп’ютер і закурила. Сидячи на подушці в куточку біля вікна, вона дивилася на вулицю і милувалася нічним освітленням.
Двадцятишестилітню жінку, яку розшукують за підозрою в трьох убивствах, знайомі описують як людину з великими дивацтвами, у якої ще в шкільні роки були труднощі в спілкуванні. Попри численні спроби залучити її в колектив, вона весь час трималася осібно.
«У неї були очевидні проблеми з визначенням своєї сексуальної орієнтації, — згадує Юханна, одна з її небагатьох подружок по школі. — Вже досить рано стало зрозуміло, що вона не така, як усі, і що вона бісексуалка. Ми дуже турбувалися за неї».
Далі в тексті наводилося кілька епізодів із спогадів Юханни. Лісбет насупила брови. Сама вона не пам’ятала ні цих епізодів, ні жінки, яку вона могла б назвати своєю близькою шкільною подругою, що намагалася залучити її в колектив.
З тексту не було ясно, коли саме сталися наведені події, але вона практично перестала ходити до школи з дванадцятилітнього віку. А значить, її стурбована шкільна подружка зуміла виявити її бісексуальність у дуже юні роки. Незважаючи на величезний потік ідіотських текстів, який ринув на неї за минулий тиждень, інтерв’ю Юханни вразило її найбільше — настільки це була очевидна брехня. Або репортер натрапив на закінчену міфоманку, або ж він сам вигадав цю історію; Лісбет запам’ятала прізвище репортера і включила його до списку об’єктів, що підлягають пильнішому вивченню.
Навіть найпоблажливіші репортажі, націлені на критику сучасного суспільства, що виходили під заголовками на кшталт «Суспільство виявилося неспроможним» або «Вона не дістала необхідної допомоги» не могли пом’якшити її образ ворога народу номер один: серійної вбивці, яка в нападі божевілля порішила трьох поважаних співгромадян.
З цікавістю читаючи різні описи свого життя, Лісбет відзначила, що в опублікованій інформації є одна помітна прогалина. Незважаючи на необмежений, очевидно, доступ до всіх найзасекреченіших і найінтимніших деталей її життя, засоби масової інформації нічого не знали про Весь Цей Кошмар, що стався з нею незадовго до її тринадцятиліття. Всі їх відомості про її життя належали до двох періодів: від вступу до початкової школи до одинадцятиліття і потім починаючи з виписування з дитячої психіатричної лікарні і переходу до прийомної сім’ї — у віці п’ятнадцяти років.
Створювалося враження, що хтось, маючи доступ до поліцейських архівів, ділився відомостями із засобами масової інформації, але з якоїсь невідомої причини вирішив залишити Весь Цей Кошмар у темряві невідомості. Це дуже здивувало Лісбет. Бо якщо поліція хотіла підкреслити її схильність до застосування грубої сили, то факти того розслідування могли б чудово цьому сприяти: адже саме вони стали безпосередньою підставою для її відправлення в Уппсалу, до лікарні Святого Стефана, і набагато перевершували ті дрібнички, що трапилися на шкільному подвір’ї.
У Великодню неділю Лісбет поринула у вивчення процесу слідства. Засоби масової інформації допомогли їй скласти досить виразне уявлення про учасників слідчої групи. Вона відзначила, що прокурор Екстрьом є начальником попереднього слідства і що саме він, як правило, виступає на прес-конференціях, практично ж керує розслідуванням інспектор кримінальної поліції Ян Бубланськи — досить огрядний чоловік у мішкуватому костюмі, який під час прес-конференцій іноді влаштовується збоку від Екстрьома.