Мікаель Блумквіст — мерзенна скотина. Питання тільки в тому, чи варто спробувати вмовити його мовчати про зв’язки Бйорка з тими клятими дівчиськами. Він скоїв недозволену річ, і він нітрохи не сумнівався, що вилетить з тріском, якщо це викриється. Газети його просто розірвуть. Поліцейський із Служби безпеки, що користується послугами неповнолітньої повії… Хоч би ця нещасна шльондра була трохи старша!
Але сидіти склавши руки означало самому підписати собі вирок. У Бйорка вистачило розуму нічого не говорити Мікаелю Блумквісту. Він усе прочитав по його обличчю і помітив його реакцію: Блумквіст сам мучився, він шукав інформацію, але йому доведеться за неї заплатити. Ціною буде його мовчання. Це був єдиний вихід.
Питання про Залу означало, що в розслідуванні вбивства з’явилося абсолютно нове рівняння.
Даґ Свенссон розшукував Залу.
Б’юрман теж розшукував Залу.
А комісар Бйорк був єдина людина, яка знала, що між Залою і Б’юрманом існував зв’язок, а з цього виходило, що від Зали вела ниточка і до Енскеда, і до площі Уденплан.
А це вже створювало для подальшого благополучного існування Бйорка ще одну драматичну проблему. Адже це він передав Б’юрману інформацію про Залаченка, зробивши це просто по дружбі і не подумавши про те, що ці відомості як і раніше залишалися секретними. Така, здавалося б, дрібниця, проте через неї зроблене стало непростимою помилкою.
До того ж, відколи в п’ятницю у нього побував Мікаель Блумквіст, він скоїв ще один злочин. Як поліцейський, він був зобов’язаний, отримавши інформацію, що має відношення до розслідування вбивства, негайно повідомити про це. Але, передавши цю інформацію інспекторові Бубланськи чи прокуророві Екстрьому, він тим самим автоматично викрив би себе самого. Це стало б надбанням громадськості — не те, що стосувалося шльондр, а історія із Залаченком.
У суботу він поквапився навідатися на своє робоче місце до відділу безпеки в Кунгсхольмі, витягнув усі старі папери, що стосувалися Залаченка, і перечитав зібраний матеріал. Він сам писав ці донесення, але з того часу минуло вже багато років. Останній документ був десятирічної давнини.
Залаченко.
Цей слизький чорт!
Зала.
Гуннар Бйорк сам записав у своєму розслідуванні це прізвисько, але, скільки він пам’ятав, ніколи ним не користувався.
Проте зв’язок був абсолютно очевидний — зв’язок з Енскедом, з Б’юрманом і з Саландер.
Гуннар Бйорк замислився. Йому ще не було ясно, як усі частини головоломки пов’язані між собою, але він, здається, здогадувався, чому Лісбет Саландер вирушила до Енскеда. Він легко міг собі уявити, що Лісбет Саландер у нападі люті вбила Даґа Свенссона і Міа Берґман або тому, що вони відмовилися їй допомагати, або тому, що чимось її спровокували. У неї був мотив, про який знав тільки Гуннар Бйорк і, можливо, ще двоє-троє людей.
Вона ж зовсім божевільна. Бог дасть, її під час арешту застрелить який-небудь поліцейський. Вона знає, і якщо вона заговорить, то все може розкритися.
Але тут хоч як міркуй, факт залишався фактом: особисто для нього мовчання Мікаеля Блумквіста було єдиним шансом, а ніщо інше його зараз не хвилювало. Він відчував, як у ньому наростає відчай. Треба добитися від Блумквіста, щоб той погодився визнати його своїм анонімним джерелом і мовчати про його… пікантні пригоди з цими чортовими шльондрами. Ех, якби, чорт забирай, Саландер прострелила довбешку цьому Блумквісту!
Він кинув погляд на телефонний номер Залаченка і зважив усі «за» і «проти» того, щоб йому зателефонувати. Але так ні на що й не зважився.
Мікаель узяв собі за правило регулярно підбивати підсумок своїх розшуків. Після того, як Паоло Роберто пішов, він присвятив годину цьому заняттю. Виходили записки, що формою нагадували щоденник, у якому він висловлював свої думки і в той же час точно фіксував усі розмови, зустрічі та інші частини виконаної роботи. Документи він зберігав у зашифрованому вигляді, а копії пересилав Еріці Берґер і Малін Ерікссон, щоб постійно тримати в курсі своїх колег.
Даґ Свенссон пильно займався Залою в останні тижні перед своєю загибеллю. Це ім’я вперше прозвучало в останній їх з Мікаелем телефонній розмові, за дві години до вбивства. Гуннар Бйорк стверджував, що йому про Залу дещо відомо.
Коли Мікаель підсумував те, що йому вдалося дізнатися про Бйорка, відомостей набралося зовсім небагато.
Гуннару Бйорку було шістдесят два роки, народився у Фалуне, не одружений, у поліції працював з двадцяти одного року. Почав як патрульний, але закінчив юридичний факультет і потрапив до таємної поліції вже у двадцять шість чи двадцять сім років. Це сталося в 1969-му або 1970 році, якраз під кінець того періоду, коли начальником служби безпеки був Пер-Гуйнар Вінґе.