— Так.
— Але там ні слова не сказано про те, чому її відправили до лікарні.
Мікаель помовчав.
— Ти думаєш, що…
— Я думаю, що коли дванадцятилітню дівчинку направляють до психіатричної лікарні, то для цього має бути вагома причина, щось важливе, що сталося перед цим. А в її випадку повинна була статися якась значна подія в біографії, щось зовсім надзвичайне. А тим часом ніякого пояснення немає.
Мікаель спохмурнів.
— Малін, мені відомо з надійного джерела, що існує поліцейське розслідування у справі Лісбет Саландер, датоване лютим дев’яносто першого року, коли їй було дванадцять років. У журналі такий запис відсутній. Я саме хотів просити тебе пошукати цю справу.
— Якщо велося слідство, то про нього, звичайно, має бути запис в журналі. Його відсутність незаконна. Ти справді виявив такий факт?
— Ні, але моє джерело говорить, що воно не відмічене в журналі.
Малін помовчала секунду:
— А наскільки можна покластися на твоє джерело?
— На нього можна покластися цілком.
Малін ще трохи помовчала. Висновок спав їм на думку одночасно.
— Служба безпеки, — сказала Малін.
— Бйорк, — додав Мікаель.
Розділ 24
Пер-Оке Сандстрьом, сорокасемилітній незалежний журналіст, повернувся до себе додому в Сольну невдовзі по півночі. Він був трішки напідпитку, позаяк намагався алкоголем приглушити паніку, що затаїлася десь у животі. Весь день він провів нічого не роблячи, мало не вмираючи від страху.
Минуло вже майже два тижні з того часу, як в Енскеді був застрелений Даґ Свенссон. Того вечора почута по телевізору новина приголомшила Сандстрьома. Він навіть відчув приплив полегшення і надії: Свенссон мертвий, і тим самим, можливо, буде покінчено з книгою про трафік секс-послуг, у якій він збирався викрити Сандстрьома. От дідько! Через одну зайву шльондру і так ускочити!
Він ненавидів Даґа Свенссона. Він благав його і вмовляв, буквально повзав на колінах перед цією сволотою!
У день після вбивства Сандстрьом, охоплений ейфорією, не міг доладно мислити. І лише наступного дня він по-справжньому задумався. Якщо Даґ Свенссон працював над книгою, в якій він збирався виставити його перед людські очі як насильника з педофільськими нахилами, то можна було з достатньою мірою ймовірності припустити, що поліція докопається до його витівок. Господи! Його ж можуть запідозрити в убивстві!
Його панічний страх дещо вгамувався, коли в усіх газетах на першій сторінці з’явилася фотографія Лісбет Саландер. Хто, чорт забирай, така ця Лісбет Саландер? Він нічого про неї не чув. Але поліція очевидячки вважала її головною підозрюваною, і, згідно з публічною заявою одного прокурора, справа вже йшла до розкриття вбивства. Можливо, інтерес до його персони не встигне виникнути. Проте він з власного досвіду знав, як журналісти часом притримують деякі матеріали і записи. «Міленіум». Паршивий, брудний журнальчик з незаслужено гарною репутацією! Насправді він такий же, як усі решта. Риють землю, здіймають галас і заподіюють шкоду людям.
Він не знав, у якій стадії перебуває робота над книгою, не знав, що їм відомо, і йому ні в кого було запитати. Він почував себе ніби в якомусь вакуумі.
Весь наступний тиждень він раз у раз переходив від паніки до ейфорії. Поліція його не шукала. Можливо (щастить же іноді дурням), він вийде сухим із води. А якщо не пощастить, то його життя скінчене.
Він вставив ключ у замок і повернув. Відчинивши двері, він раптом почув у себе за спиною шипіння, і його охопив паралізуючий біль у попереку.
Гуннар Бйорк ніяк не міг заснути і сидів на кухні в піжамі й халаті, роздумуючи в темряві над своєю дилемою. За всю свою багатолітню кар’єру він ще жодного разу не потрапляв у таку неприємну ситуацію. Раптом задзвонив телефон.
Спершу він не хотів відповідати. Поглянувши на годинник, він побачив, що йшла вже перша година, але телефон дзвонив і далі, і після десятого дзвінка він не втримався. А може, це щось важливе!
— Говорить Мікаель Блумквіст, — почулося в слухавці.
Дідько, тільки цього бракувало!
— Вже перша година ночі. Я спав.
— Даруйте. Але я подумав, що вам буде цікаво дізнатися те, що я вам скажу.
— Що вам треба?
— Завтра о десятій годині я влаштовую прес-конференцію з приводу вбивства Даґа Свенссона і Міа Берґман.
Гуннар Бйорк насилу проковтнув застряглий в горлі клубок.
— Я збираюся розповісти про деталі незакінченої книги Даґа Свенссона про секс-мафію. Єдиним клієнтом повій, якого я збираюся назвати на ім’я, будете ви.