Лісбет перевірила адреси, за якими вони значилися останнім часом, і дізналася, що Атхо Ранта проживає в Норсборзі, а Харрі Ранта в Альбю.
Паоло Роберто відчував безнадійність — він телефонував за номером Міріам Ву вже у п’ятдесятий раз, але йому знову відповів автомат: абонент зараз недосяжний. Узявши на себе пошуки подруги Лісбет, він по кілька разів на день ходив до будинку на Лундаґатан, але кожного разу натикався на замкнуті двері її квартири.
Він поглянув на годинник. Був уже початок дев’ятої, вівторок добігав кінця. Має ж вона коли-небудь прийти додому! Він чудово розумів, чому Міріам Ву вважає за краще переховуватися, але перший бурхливий інтерес у ЗМІ вже пішов на спад. Він вирішив, що найкраще буде почергувати перед її квартирою на випадок, якщо вона, наприклад, забіжить по речі, замість того щоб весь час мотатися туди й назад. Він налив у термос кави, запасся бутербродами. Перш ніж вийти за поріг, він перехрестився на Мадонну з розп’яттям.
Зупинивши машину метрів за тридцять від будинку на Лундаґатан, він посунув назад шоферське сидіння, щоб вільніше розкинути ноги, тихенько увімкнув радіо і поставив перед собою вирізану з вечірньої газети фотографію Міріам Ву. Паоло Роберто відзначив, що зовнішність у неї апетитна. Він терпляче роздивлявся поодиноких перехожих, але Міріам Ву серед них не з’являлася.
Кожні десять хвилин він пробував їй телефонувати, поки о дев’ятій годині його мобільник не запищав, попереджаючи, що батарея от-от зовсім розрядиться.
Пер-Оке Сандстрьом провів увесь вівторок у стані, близькому до непритомного. Ніч він валявся на дивані у вітальні, не в змозі встати, щоб дійти до ліжка, і раз у раз здригаючись у нервових риданнях. За цілий день він вийшов тільки раз — уранці дістався до торгового центру Сольни і, купивши там чвертку «Сконської», повернувся на свій диван і випив майже половину.
Тільки надвечір він усвідомив своє становище і почав обмірковувати, що ж йому тепер діяти. Він проклинав той день, коли вперше почув про братів Атхо і Харрі Ранта разом з їхніми шльондрами. Тепер він сам дивувався, яким був дурнем, коли дав себе заманити на квартиру в Норсборзі, де Атхо зв’язав сімнадцятилітню, добряче накачану наркотиками Інес Хаммуярві і викликав його на змагання, хто з них сильніший як чоловік. Вони змінювали одне одного, і Пер-Оке переміг, зумівши за вечір і ніч зробити більшу кількість різних сексуальних подвигів.
Одного разу Інес Хаммуярві прокинулася і запротестувала. Тоді Атхо заходився поперемінно бити її і накачувати спиртом. Через півгодини вона присмирніла, і він запропонував Перу-Оке продовжити попередні заняття.
Клята шльондра!
І на біса він устругнув таку дурницю!
Від «Міленіуму» не доводилося чекати пощади. Вони ж годуються такими скандалами!
Божевільна Саландер налякала його до смерті.
Про біляве чудовисько і говорити нічого.
До поліції він не міг піти.
Самотужки він не викрутиться. Думати, що проблема сама собою розсмокчеться, означало дурити себе.
Таким чином, залишалася всього одна слабенька надія вислужитися і, можливо, прийти до благополучного вирішення ситуації. Він розумів, що хапається за соломинку.
Але це був для нього єдиний шанс.
Надвечір він наважився і зателефонував на мобільник Харрі Ранти. Номер не відповідав. Він продовжував свої спроби додзвонитися до Харрі Ранти весь вечір, але о десятій годині в нього опустилися руки. Після довгих роздумів (під час яких він підкріплювався залишками горілки) він зателефонував старшому з братів — Атхо Ранті. Слухавку взяла його дівчина, Сільвія, і розповіла, що брати Ранта поїхали у відпустку до Таллінна. Ні, як зв’язатися з ними, Сільвія не знає. І коли брати Ранта мають повернутися, вона навіть приблизно не може сказати: вони поїхали до Естонії на невизначений час.
По голосу Сільвії було чути, що вона задоволена.
Пер-Оке Сандстрьом важко опустився на диван. Він і сам не знав, що він відчуває — розчарування чи полегкість, дізнавшись, що Атхо Ранти немає вдома і він не зможе з ним переговорити. Проте значення цієї новини було йому зрозуміле. Брати Ранта відчули якусь небезпеку і вирішили, поки те-се, відпочити в Таллінні. Але Перу-Оке Сандстрьому це нічого гарного не віщувало.
Розділ 25
Паоло Роберто не спав, але так заглибився у свої думки, що не відразу помітив жінку, яка об одинадцятій вечора з’явилася на шляху від Хьогалідської церкви. Він помітив її в дзеркалі заднього виду. Лише коли вона порівнялася з вуличним ліхтарем за сімдесят метрів позаду його авто, він рвучко обернувся і відразу впізнав її. Це була Міріам Ву.