Він аж випростався на сидінні. Спершу він хотів був вискочити з машини, та відразу зрозумів, що так він її сполохає. Тому вирішив дочекатися, доки вона підійде до під’їзду.
Не встиг він про це подумати, як позаду Міріам Ву на вулиці виник меблевий фургон. Наздогнавши її, машина різко загальмувала. Приголомшений, Паоло Роберто спостерігав, як з фургона вистрибнув чоловік — здоровенне біляве доробало — і схопив Міріам Ву. Він явно заскочив її зненацька. Вона відсахнулася і спробувала вирватися, але білявий гігант міцно тримав її за зап’ясток.
Міріам Ву хвацько змахнула правою ногою вище голови, і Паоло Роберто від несподіванки аж рота роззявив. Та вона ж кікбоксер! Дівчина гепнула білявого гіганта по голові, але тому, схоже, до того удару було байдуже — у відповідь він зацідив Міріам Ву ляща. Паоло Роберто почув звук ляпаса, хоча вони були від нього на відстані шістдесяти метрів. Міріам Ву впала, мов уражена блискавкою. Білявий гігант нагнувся, підняв її однією рукою і буквально закинув у кузов. Тільки тут Паоло Роберто оговтався і закрив рота. Відчинивши дверцята машини, він метнувся до фургона.
Та вже з перших кроків усвідомив усю марноту своїх зусиль. Машина, в яку Міріам Ву було вкинуто, немов лантух картоплі, м’яко рушила з місця, зробила повний розворот і зникла у напрямі Хьогалідської церкви, перш ніж він устиг хоча б як слід розігнатися. Паоло Роберто різко зупинився, помчав назад до своєї машини і скочив за кермо. Він рвонув з місця і теж зробив повний розворот. Коли він під’їхав до перехрестя, фургон уже встиг зникнути з очей. Паоло Роберто пригальмував, заглянув на Хьогалідсґатан і звернув ліворуч навмання, у напрямі Хорнсґатан.
До Хорнсґатан він під’їхав, коли загорілося червоне світло, але оскільки перехрестя було порожнє, він виїхав на нього й озирнувся навсібіч. Єдині задні ліхтарі, що промайнули попереду, сховалися у цю мить за лівим поворотом, рухаючись у бік Лільєхольмсбру і Лонгхольмсґатан. Він не розгледів, чи був це фургон, але інших машин видно не було, і Паоло Роберто щосили натиснув на педаль газу. На перехресті біля Лонгхольмсґатан його затримав червоний сигнал світлофора. Секунди збігали, а він мусив чекати, доки проїдуть машини від Кунгсхольма. Коли шлях попереду звільнився, він знову дав повний газ і рвонув уперед на червоне світло, благаючи Бога, щоб тільки його не зупинила у цю хвилину поліція.
По мосту Лільєхольмсбру він їхав на швидкості, що значно перевищувала дозволену, а проминувши Лільєхольм, помчав ще швидше. Він досі не знав, чи була машина, що промайнула перед ним, тим самим фургоном і чи не звернула вона на Ґрендаль чи на Орста, проте сподівався на удачу і знову натиснув на газ. Він їхав зі швидкістю сто п’ятдесят кілометрів на годину, обганяючи поодиноких законослухняних водіїв; певне, хтось із них таки записав його номери.
У районі Бреденґа він знову побачив фургон, наздогнав його і з відстані п’ятдесяти метрів переконався, що це був той самий. Паоло зменшив швидкість до дев’яноста кілометрів на годину і поїхав слідом, відстаючи метрів на двісті. Аж тепер він зітхнув полегшено.
Міріам By кинули на підлогу фургона. Вона відчула, що по шиї в неї тече кров. Кров юшила з носа. Він розбив їй до крові нижню губу і, здається, зламав перенісся. Він напав так несподівано, що це було для неї громом серед ясного неба, а її опір здолав за секунду. Нападаючий ще не встиг зачинити за собою двері фургона, як машина вже рушила з місця, і в якусь мить на повороті білявий гігант втратив рівновагу.
Обернувшись, Міріам Ву вперлася стегном у підлогу і, коли білявий гігант обернувся до неї, зацідила йому ногою в голову. Вона побачила слід, залишений її підбором: чоловік мав би дістати відчутну травму.
Але той тільки здивовано подивився на неї, а далі посміхнувся.
Боже! Та це ж просто якийсь монстр!
Вона спробувала знову вдарити Його, але він перехопив її ногу і так сильно вивернув стопу, що вона скрикнула від болю і змушена була перевернутися на живіт.
Тоді він схилився над нею і вдарив її долонею по голові збоку. У Міріам Ву в очах засвітилися каганці. Здавалося, що він торохнув її кувалдою. Він усівся їй на спину; вона спробувала виборсатися, та він був надто важкий, і вона не змогла зрушити його ані на міліметр, а він заламав їй руки за спину і скував їх кайданками. Тепер вона була зовсім безпорадна й паралізована страхом.
Мікаель Блумквіст проїздив Глобен, повертаючись назад із Тюресьо. Всю другу половину дня аж до вечора він згаяв на те, щоб зустрітися з трьома персонажами із свого списку. Це не дало жодного результату. Він побачив панічно наляканих людей, у яких уже побував Даґ Свенссон і які відтоді тільки й робили, що чекали свого особистого кінця світу. Вони благали його про пощаду, і він викреслив усіх трьох із свого списку ймовірних убивць.