Кожен мускул у тілі Міріам Ву відзивався болем, але вона все таки якось зуміла витягнути скуті за спиною руки вниз і переступити через них, так що руки опинилися тепер попереду. Зважаючи на її теперішній стан це був надзвичайний акробатичний трюк.
У неї боліли ребра, шия, спина і нирки, вона насилу змогла підвестися на ноги. Врешті-решт вона, похитуючись, доволоклася до дверей і широко розплющеними очима пильно спостерігала, як Паоло Роберто — незрозуміло, звідки він тут узявся! — завдав білявому гігантові удару правою, а потім серію ударів в обличчя і після цього впав на підлогу.
Міріам Ву подумала, що її зараз зовсім не обходить, яким чином тут раптом опинився Паоло Роберто. Головне, що він був хорошим хлопцем. Уперше в житті вона відчула кровожерне бажання покалічити іншу людину. Швидко підступивши на кілька кроків, вона зібрала останні сили і привела до стану готовності всі м’язи, які ще могли діяти. Підібравшись до гіганта ззаду, вона врізала йому ногою в пах. Це не було схоже на вишуканий тайський бокс, але удар таки справив бажаний ефект.
Подумки Міріам Ву кивнула, похваливши себе за кмітливість. Мужик може бути величезним, як дім, і ніби висіченим з граніту, та яйця в нього все одно там, де їм належить бути. І удар був проведений так чисто, що його слід було б занести до Книги рекордів Ґіннесса.
Уперше в житті у білявого гіганта зробився побитий вигляд. Він видавив з грудей стогін, схопився руками за пах і впав на коліна.
Кілька секунд Міріам Ву нерішуче стояла над ним, але потім зрозуміла, що почату справу необхідно довести до кінця. Вона хотіла ударити його ногою в обличчя, та він несподівано підняв руку. Вона ніяк не думала, що він може так швидко оговтатися. Відчуття було таке, ніби вона штовхнула стовбур дерева. Раптово він схопив її стопу, звалив її з ніг і почав підтягати до себе. Вона побачила, як він заніс над нею стиснутий кулак, і почала відчайдушно вириватися і відпихати його вільною ногою. Вона зуміла поцілити йому у вухо й одночасно дістала удар у скроню. Міріам Ву здалося, ніби вона на повному ходу врізалася головою в стіну — в очах у неї засвітилися каганці, потім усе потемніло.
Білявий гігант уже зводився на ноги.
Але тут Паоло Роберто з розмаху тріснув його по потилиці дошкою, об яку щойно спіткнувся. Білявий гігант загуркотів на підлогу і впав навзнак.
Паоло Роберто роззирнувся. Все навколо здавалося нереальним. Білявий гігант сіпався, лежачи на підлозі. Міріам Ву витріщалася осклянілими очима і, схоже, була в нокауті. Об’єднаними зусиллями вони виграли трохи часу.
Паоло ледве міг спиратися на пошкоджену ногу і підозрював, що над коліном у нього розірвано м’яз. Він дошкандибав до Міріам Ву і підвів її. Вона вже могла рухатися, однак досі дивилася на нього незрячим поглядом. Не кажучи ні слова, він завдав її на плече і, шкутильгаючи, посунув до виходу. Біль у правому коліні був таким гострим, що часом він стрибав на одній нозі.
Вийти на темний двір і вдихнути холодного повітря було так приємно, що йому здалося, ніби все вже позаду. Та слід було поспішати. Перейшовши двір, він зайшов у лісову смугу, сподіваючись повернутися вже знайомим шляхом. Тільки-но опинився серед дерев, як спіткнувся об виступаючий корінь і впав додолу. Міріам Ву застогнала, і тут же він почув, як з гуркотом відчинилися двері складу.
На тлі освітленого прямокутника дверей забовванів монументальний силует білявого гіганта. Паоло затис долонею рота Міріам Ву. Схилившись до її вуха, він пошепки сказав їй, щоб вона мовчала і лежала тихо.
Потім він напомацки знайшов на землі серед коріння камінь, більший за його кулак. Паоло Роберто перехрестився. Вперше в своєму грішному житті він відчував, що зможе, якщо треба, убити іншу людину. Він був такий побитий і виснажений, що усвідомлював: провести ще один раунд він уже не в змозі. Проте жодна людина, навіть така почвара, як цей білявий гігант, не зуміє битися з проломленим черепом. Паоло Роберто обмацав камінь: той був схожий на яйце з гострим краєм.
Білявий гігант дістався до рогу будівлі, пройшовся по двору і зупинився менш ніж за десять кроків від того місця, де, затамувавши подих, чекав Паоло. Гігант прислухався, вдивляючись у темряву, однак він не знав, у який бік вони втекли. Минуло кілька напружених хвилин, перш ніж він, очевидно, переконався, що шукати їх зараз марно, рішуче повернув назад і зник у будівлі. За кілька хвилин, погасивши світло і з сумкою в руках, він попрямував до білого «Вольво». Рвонувши з місця, машина зникла в кінці під’їзної дороги. Паоло Роберто прислухався в темряві, доки шум мотора не затих. Поглянувши вниз, він побачив, як блиснули очі Міріам.