Мікаель Блумквіст повернувся додому з лікарні близько восьмої години ранку. Він не виспався, а на заплановану на день зустріч з Гуннаром Бйорком йому треба буде прийти з ясною головою. Він роздягся, завів будильник на пів на одинадцяту і дві години поспав. Коли він, поголившись, прийнявши душ і надягнувши чисту сорочку, вийшов на Гулльмарсплан, задзвонив мобільний. Це була Соня Мудіґ, яка сказала, що їй треба з ним поговорити. Він відповів, що зараз пішов у справі і не може з нею зустрітися. Вона розповіла, навіщо він їй знадобився, і він порадив їй звернутися до Еріки Берґер.
Соня Мудіґ поїхала до редакції «Міленіуму». Вона застала Еріку Берґер на місці і відчула, що ця впевнена в собі і дещо владна жінка з ямками на щоках і короткою світлою шевелюрою їй симпатична. Своєю красою вона трохи нагадувала злегка постарілу Лору Палмер з «Твін Пікс». Їй навіть спало на думку (хоча це зовсім не стосувалося справи), чи не лесбіянка часом Берґер, адже, як вважав Ханс Фасте, всі жінки, що згадувалися в цій справі, мали цю сексуальну орієнтацію. Та Соня відразу пригадала, що сама десь читала про шлюб Берґер з художником Ґреґером Бекманом. Еріка вислухала її прохання про допомогу щодо перегляду жорсткого диска Даґа Свенссона, і обличчя її набуло стурбованого виразу:
— З цим є одна проблема.
— Поясніть, будь ласка, — попросила Соня Мудіґ.
— Річ не в тім, що ми не хотіли б з’ясувати правду про це вбивство чи допомогти поліції. До того ж у вас є весь матеріал у комп’ютері Даґа Свенссона. Проблема етичного плану: у засобів масової інформації погано виходить співпрацювати з поліцією.
— Можете повірити мені, я це й сама зрозуміла сьогодні вранці, — посміхнувшись, мовила Соня Мудіґ.
— А що сталося?
— Нічого особливого. Так, мої особисті висновки.
— Гаразд. Для того, щоб зберегти довіру публіки, засоби масової інформації мають чітко дотримуватися дистанції по відношенню до влади. Журналісти, які бігають у поліцію і співпрацюють із слідством, врешті-решт опиняються на побігеньках у поліцейських.
— Мені доводилося зустрічати таких журналістів, — сказала Мудіґ. — І якщо я правильно зрозуміла, то буває і навпаки: коли поліція опиняється на побігеньках у деяких газет.
Еріка Берґер голосно розсміялася.
— Правда ваша! На жаль, мушу відкрити вам таємницю, що ми в «Міленіумі» просто не маємо в своєму розпорядженні коштів, щоб тримати у себе таких кишенькових журналістів. Якби вам потрібно було допитати когось із співробітників «Міленіуму», цю вимогу ми виконали б беззаперечно. Але наразі йдеться про формальну вимогу активно допомогти поліції, надавши у ваше розпорядження наші журналістські матеріали.
Соня Мудіґ кивнула.
— На це можливі дві точки зору. З одного боку, йдеться про вбивство одного із співробітників журналу. Щодо цього ми готові надати будь-яку допомогу. Але, з другого боку, є такі речі, які ми не можемо видавати поліції. Це стосується наших джерел.
— Я здатна виявити гнучкість. Я можу обіцяти вам захист ваших джерел. Мене вони цікавлять.
— Справа не в щирості ваших намірів і не в тому, чи довіряємо ми особисто вам. Йдеться про те, що ми взагалі ніколи це видаємо своїх джерел, за жодних обставин.
— Гаразд.
— Далі є ще одна обставина: ми у себе в «Міленіумі» ведемо власне розслідування вбивства, що є нашою журналістською роботою. Щодо цього я готова повідомити поліції зібрану інформацію тоді, коли у нас з’явиться готовий для публікації матеріал, але не раніше.
Еріка Берґер замислено наморщила лоба. Нарешті вона кивнула, вирішивши щось для себе.
— Крім того, у мене є і власні справи. Зробимо от що… Ви працюватимете з нашою співробітницею Малін Ерікссон. Вона добре розбирається в цьому матеріалі і слугуватиме вам провідником по книзі Даґа Свенссона. Копія у вас уже є. І вашим завданням буде скласти список осіб, яких на підставі об’єктивних обставин можна розглядати як потенційних підозрюваних.
Ірене Нессер нічого не знала про драматичні події цієї ночі, коли сідала на станції Сьодра у приміський потяг до Сьодертельє. Вона була вдягнена в не дуже довгу шкіряну куртку, темні брюки й ошатну, вишиту червону кофтину. На обличчі у неї красувалися зсунуті на лоба окуляри.
У Сьодертельє вона подалася на зупинку автобусів, що курсують по маршруту Сьодертельє—Стренґнес, і купила квиток до Сталлархольма. Вона чекала на зупинці, з якої видно було житлові будинки, і подумки малювала собі карту. За кілька кілометрів на північний схід знаходилося озеро Меларен, навколо нього була дачна місцевість, забудована літніми будиночками, серед яких траплялися нечисленні будинки для цілорічного мешкання. Дача адвоката Нільса Б’юрмана затесалася серед літніх будиночків приблизно за три кілометри від зупинки автобуса. Ірене Нессер відпила води з пластикової пляшки і вирушила туди пішки. За сорок п’ять хвилин вона дісталася місця.