Потім вона відкрила поліцейський звіт 1991 року.
Всі частини головоломки несподівано стали на свої місця, їй здалося, що земля тікає в неї з-під ніг.
Вона прочитала судово-медичний висновок, складений якимсь доктором Єспером X. Льодерманом, який ґрунтувався головним чином на даних Петера Телебор’яна. Висновок Льодермана був козирною картою прокурора, коли він намагався помістити її в закритий лікувальний заклад після того, як їй виповнилося вісімнадцять років.
Потім вона виявила конверт з листуванням Петера Телебор’яна і Гуннара Бйорка. Листи були датовані 1991 роком і написані невдовзі після того, як стався «Весь Цей Кошмар».
У листах нічого не говорилося прямо, але Лісбет Саландер раптом відчула, що перед нею розверзлася прірва. Лише за кілька хвилин вона змогла усвідомити весь сенс прочитаного. Гуннар Бйорк посилався на щось, висловлене, ймовірно, в усній розмові. До його формулювань неможливо було прискіпатися, але поміж рядками Бйорк зумів повідомити, що було б дуже добре, якби Лісбет Саландер до кінця своїх днів залишалася в божевільні.
«Важливо, щоб дівчинка дістала можливість дистанціюватися від існуючих умов. Я не можу судити про стан її психіки і про те, наскільки їй потрібний нагляд, але чим довше вона перебуватиме в закритому лікувальному закладі, тим менший ризик того, що вона стане мимовільною причиною проблем у зв’язку з обговорюваним питанням».
У зв’язку з обговорюваним питанням!
Лісбет зупинилася, щоб таки дійти до суті цього виразу.
У лікарні Святого Стефана її лікував такий собі Петер Телебор’ян. І це не випадковість. З неофіційного тону листування було зрозуміло, що ці листи не призначалися для широкого загалу.
Петер Телебор’ян був знайомий з Гуннаром Бйорком!
Лісбет зосереджено думала, кусаючи губи. Вона не збирала даних про Петера Телебор’яна, але він розпочинав свою діяльність у галузі судової медицини, і навіть Службі безпеки іноді доводилося в ході розслідувань вдаватися до консультацій судово-медичних експертів або психіатрів. І ось одного разу шляхи Телебор’яна і Бйорка перетнулися. Коли Бйорку знадобився хтось здатний допомогти живцем поховати Лісбет Саландер, він звернувся до Телебор’яна.
Авжеж, саме так усе й було. Те, що раніше здавалося випадковим збігом, раптом набуло зовсім іншого вигляду.
Довгий час вона сиділа, втупившись невидющим поглядом у порожнечу. Невинних не буває. Є тільки різні міри відповідальності. І хтось був винен у тому, що сталося з Лісбет Саландер. Їй, звичайно, доведеться побувати в Смодаларьо. Схоже, що ніхто з представників державних правоохоронних органів не палає бажанням обговорювати з нею цю тему, і, не маючи кращого, доведеться обрати за співрозмовника Гуннара Бйорка.
Їй нетерпеливилося якомога скоріше з ним поговорити.
Вона не потребувала того, щоб забирати з собою всі папки: з одного разу все прочитане відбилося в її пам’яті назавжди. Вона лише прихопила обидві книжки щоденників Хольгера Пальмґрена, поліцейське розслідування Бйорка від 1991 року, судово-медичний висновок 1996 року, згідно з яким її було визнано недієздатною, та листування Петера Телебор’яна з Гуннаром Бйорком. Та й цього вистачило, щоб напхати наплічник під саму зав’язку.
Вона зачинила двері, але ще не встигла їх замкнути, як за спиною у неї почувся звук мотора. Вона озирнулася. Ховатися було вже пізно, і вона розуміла, що не має жодного шансу втекти від двох байкерів на мотоциклах «Харлей-Девідсон». Зійшовши з ґанку, вона зустріла їх серед двору.
Розлючено протупотівши коридором, Бубланськи виявив, що Ерікссон усе ще не повернувся до кабінету Соні Мудіґ. Але і в туалеті його теж не виявилося. Він пройшов далі по коридору і несподівано побачив Ерікссона з пластиковим стаканчиком з кавового автомата, який він тримав у руці, в кабінеті Курта Свенссона та Сонні Бомана.
Ніким не помічений, Бубланськи мовчки відійшов від розкритих дверей і піднявся на наступний поверх, у службовий кабінет прокурора Екстрьома. Він без стуку відчинив двері, відірвавши Екстрьома від телефонної розмови.
— Ходімо! — гукнув він.
— Що таке? — здивувався Екстрьом.
— Клади слухавку і ходімо!
У інспектора Бубланськи був такий вираз обличчя, що Екстрьом беззаперечно підкорився його волі. Зараз неважко було зрозуміти, чому колеги дали інспекторові прізвисько Констебль Бубла. Його обличчя нагадувало яскраво-червону надувну кульку. Разом вони спустилися до Курта Свенссона, де всі присутні мирно пили каву. Бубланськи підійшов до Ерікссона, міцно схопив його за чуприну і повернув лицем до Екстрьома.