Малін Ерікссон ввічливо посміхнулася Соні Мудіґ:
— Про це вам треба запитати Мікаеля.
— Гаразд.
— Я не можу обговорювати з вами його розслідування.
— Але якщо людину на ім’я Зала альтернативно підозрюють у вбивстві…
— Про це треба говорити з Мікаелем, — повторила Малін. — Я можу вам допомогти інформацією, пов’язаною з роботою Даґа Свенссона, але нічого не можу повідомити про наше розслідування.
Соня Мудіґ зітхнула:
— Я розумію вашу принциповість. Що ви можете розповісти про осіб із цього списку?
— Тільки те, що написав про них Даґ Свенссон, і нічого про джерела. Але я можу додати, що Мікаель зустрічався з десятком з названих осіб і викреслив їх. Можливо, це вам допоможе.
Соня Мудіґ кивнула дещо з сумнівом, розуміючи, що це не допоможе. Поліція все одно повинна відвідати кожного і провести офіційний допит. Один суддя, три адвокати, п’ять політиків і журналістів… і колеги-поліцейські. Ну й карусель виходить! Соня Мудіґ подумала, що поліції слід було звернути увагу на людей із цього списку починаючи з першого дня після вбивства.
Її погляд зупинився на одному імені в списку: Гуннар Бйорк.
— Адреса цього чоловіка відсутня.
— Так, відсутня.
— А чому?
— Він працює в Службі безпеки, і його адреса засекречена. Зараз він саме на лікарняному. Даґу Свенссону не вдалося його відшукати.
— А вам вдалося?
Погляд Соні Мудіґ був спрямований кудись угору, на стінку перед столом Даґа Свенссона. Вона думала.
— Можна поставити одне особисте запитання?
— Будь ласка.
— Хто, на вашу думку, убив ваших друзів і адвоката Б’юрмана?
Малін Ерікссон мовчала. Вона шкодувала, що поряд немає Мікаеля Блумквіста, який відповів би на це запитання за неї. Відповідати на питання поліцейських завжди неприємно, навіть коли ти ні в чому не винен. Ще неприємнішим було усвідомлення, що вона не може чітко пояснити, які саме дані роздобули співробітники «Міленіуму». І тут вона почула за спиною голос Еріки Берґер:
— Ми виходимо з того, що вбивство було вчинене з метою запобігти викриттям, які планував Даґ Свенссон. Але хто стріляв, ми не знаємо. Мікаель приділив основну увагу невідомій особі на ім’я Зала.
Соня Мудіґ обернулася до головного редактора «Міленіуму». Еріка Берґер поставила перед Малін і Сонею філіжанки з кавою, прикрашені буквами ХТФ — рекламою партії християнських демократів, ввічливо посміхнулася і пішла до свого кабінету.
Через три хвилини вона повернулася.
— Мудіґ, щойно дзвонив ваш шеф. У вас вимкнений мобільник, а йому треба з вами поговорити.
Події в районі літнього будиночка Б’юрмана викликали над вечір гарячкову активність. По всій країні було розіслано повідомлення про те, що Лісбет Саландер нарешті знову з’явилася і, ймовірно, їздить на мотоциклі «Харлей-Девідсон», що належить Маґґе Лундіну. В орієнтуванні зазначалося також, що Саландер озброєна і вже застрелила одну людину поблизу літнього будиночка в Сталлархольмі.
Поліція встановила пости на в’їзді в Стренґнес і Марієфред і на всіх під’їзних шляхах до Сьодертельє. У приміському поїзді між Сьодертельє і Стокгольмом протягом декількох годин проводилися перевірки, проте невисоку дівчину з «Харлей-Девідсоном» чи без нього так і не було виявлено.
Лише близько сьомої вечора один з поліцейських патрулів знайшов «Харлей-Девідсон», залишений на парковці перед комплексом «Стокгольмський ярмарок» в Ельвшьо, унаслідок чого розшукові заходи було перенесено із Сьодертельє до Стокгольма. З Ельвшьо доповіли про знахідку клаптя шкіряної куртки з логотипом «Свавельшьо МК». Після цього інспектор Бубланськи зсунув окуляри на лоба і мовчки спрямував погляд у темряву за вікном кунгсхольмського службового кабінету.
Весь цей день видався справді жахливим. Спочатку викрадення подруги Саландер, потім раптове втручання Паоло Роберто, потім пожежа і виявлення закопаних останків в околицях Сьодертельє. І нарешті, якийсь незбагненний хаос у Сталлархольмі.
Бубланськи зайшов у великий кабінет і почав роздивлятися карту Стокгольма й околиць. Він неспішно по черзі обвів поглядом Сталлархольм, Нюкварн, Свавельшьо і, нарешті, Ельвшьо — всі чотири пункти, де відбувалися ті чи інші події. Потім знайшов очима Енскед і зітхнув. У нього було неприємне відчуття, що поліція плентається слідами злочину з відставанням у кілька кілометрів. Словом, незрозуміло було нічого. Чим би не пояснювалося вбивство в Енскеді, ця справа безумовно виявилася набагато складнішою, ніж вони гадали спочатку.