— Упізнаю Лісбет!
Пальмґрен раптом засміявся.
— Еге ж! Ніколи не сварися з Лісбет Саландер! Її стиль поведінки — це якщо хтось погрожує їй пістолетом, самій озброїтися пістолетом більшого калібру. Через те я так жахливо боюся, думаючи про те, що може статися у зв’язку з нинішніми подіями.
— Це і був «Весь Цей Кошмар»?
— Ні. Після цього відбулися дві речі. І тут я нічого не розумію. Залаченко отримав досить важку травму, і йому довелося звернутися до лікарні. Це мало б стати причиною поліцейського розслідування.
— А замість цього?
— Замість цього, наскільки я можу судити, зовсім нічого не сталося. Лісбет стверджує, що до них приходив якийсь чоловік, який поговорив з Агнетою. Вона не знає, про що вони говорили і хто то був. А після його відвідин мати сказала Лісбет, що Залаченко все пробачив.
— Він пробачив?
— Так вона сказала.
І тут раптом Мікаель зрозумів, у чому річ. Це був Бйорк! Або хто-небудь з його колег. Їм треба було прибрати за Залаченком. Скотина чортова! Мікаель Блумквіст примружився.
— Ти що?
— Здається, я знаю, що сталося. І декому доведеться за це відповісти. Але кажіть далі!
— Залаченко не з’являвся кілька місяців. Лісбет чекала його приходу і підготувалася до нього. Вона щодня прогулювала уроки в школі й охороняла свою матір, бо жахливо боялася, що Залаченко її покалічить. Їй було дванадцять років, і вона відчувала відповідальність за свою матір, яка боялася піти до поліції і не наважувалася порвати із Залаченком, а можливо, просто не усвідомлювала всієї серйозності того, що відбувається. Але саме того дня, коли Залаченко знову з’явився, Лісбет була в школі. Вона повернулася саме тоді, коли він виходив з квартири. Він не сказав нічого і тільки розреготався їй в обличчя. Лісбет увійшла до квартири і побачила свою матір, яка лежала непритомна в кухні на підлозі.
— Але Залаченко не чіпав Лісбет?
— Ні. Вона кинулася за ним, та він уже сів у машину. Він опустив скло, ймовірно, щоб щось сказати. Лісбет заздалегідь підготувалася. Вона жбурнула в машину пакет з-під молока, наповнений бензином, а потім кинула туди запалений сірник.
— Хай Бог боронить!
— Вона двічі намагалася вбити свого татуся. І цього разу наслідки не змусили себе чекати. Важко було не помітити машину, в якій сиділа людина, що палала як факел.
— В усякому разі, він залишився живим.
— Залаченко тоді добряче перепало, він дістав важкі опіки. Йому довелося навіть ампутувати ступню. Сліди опіків залишилися у нього на обличчі і в інших місцях. А Лісбет опинилася у відділенні дитячої психіатрії в лікарні Святого Стефана.
Хоча Лісбет Саландер уже знала напам’ять кожне слово, вона уважно перечитала матеріали про себе, знайдені в будиночку Б’юрмана. Потім вона сіла біля вікна, відкрила портсигар, дарований Міріам Ву, і, закуривши сигарету, дивилася на Юргорден. Вона дізналася деякі подробиці про своє життя, які раніше були їй невідомі.
Нові шматочки головоломки стали на свої місця, і в неї аж руки похололи. В першу чергу її зацікавило поліцейське розслідування, звіт про яке було складено Гуннаром Бйорком у лютому 1991 року. В неї не було повної упевненості, хто з дорослих, які з нею тоді розмовляли, був Бйорком, але їй здавалося, що вона його згадала. Він назвався тоді іншим ім’ям: Свен Янссон. Вона чудово пам’ятала його обличчя, кожне слово, яке він вимовив, і кожен його жест під час тих трьох побачень, які в неї з ним відбулися.
Тоді все було суцільним кошмаром.
Залаченко спалахнув у машині, мов факел. Йому вдалося відкрити дверці і вивалитися на землю, але одна його нога застрягла в ремені безпеки серед полум’я. Набігли люди, почали гасити вогонь. Приїхала пожежна команда і погасила палаючу машину. Примчала машина «швидкої допомоги»; Лісбет намагалася добитися від персоналу, щоб вони плюнули на Залаченка і пішли до її мами, але її відпихали вбік. З’явилася поліція, і знайшлися свідки, які вказали на неї. Вона намагалася пояснити, що сталося, але її ніхто не слухав, і несподівано вона опинилася на задньому сидінні поліцейської машини, і потім хвилини тяглися й тяглися, і минула майже година, перш ніж поліція нарешті спромоглася зайти до квартири і забрати маму.
Її мама, Агнета Софія Саландер, була без свідомості. Вона отримала черепні травми. Перша з подальшої серії дрібних мозкових кровотеч сталася внаслідок побоїв, і їй уже не судилося видужати.
Лісбет раптом зрозуміла, чому ніхто не читав звіт про поліцейське розслідування, чому Хольгеру Пальмґрену не вдалося його дістати і чому навіть зараз адвокат Ріхард Екстрьом, який керував полюванням на неї, не мав доступу до цього документа. Звіт був складений не простою поліцією. Він був написаний мерзотником із Служби безпеки і складений згідно з законом про державну безпеку. На документі стояла печатка, яка свідчила про те, що він засекречений.