Олександр Залаченко працював на Службу безпеки!
Це було не розслідування, а замовчування! Залаченко був для них важливішим від Агнети Саландер. Його особу не можна було відкривати і не можна було оприлюднювати його ім’я. Залаченко ніби не існував насправді.
Не Залаченко створював проблеми, їх створювала Лісбет Саландер — божевільне дівчисько, яке загрожувало розкрити державну таємницю першорядної ваги!
Таємницю, про існування якої вона тоді навіть не підозрювала і лише тепер замислилася. Залаченко зустрів її матір майже відразу ж, як тільки приїхав до Швеції. Він назвав їй своє справжнє ім’я. Тоді у нього ще не було ні шведського імені, ні шведських документів. Це пояснювало, чому вона жодного разу за всі ці роки не могла знайти його в жодному офіційному реєстрі. Вона знала, як його звуть насправді, але шведська держава дала йому нове ім’я.
Вона зрозуміла, про що тоді йшлося. Якби Залаченко був притягнутий до суду за заподіяння тілесних ушкоджень, адвокат Агнети Саландер почав би копатися в його минулому. Де ви працюєте, шановний пане? Як вас насправді звуть?
Якби Лісбет Саландер опинилася під опікою соціальних служб, можливо, теж хто-небудь почав би докопуватися. Вона була дуже молода, щоб проти неї могли висунути звинувачення, але якби до розслідування нападу і підпалу підійшли серйозно, це цілком могло привести до такого самого наслідку. Вона ніби бачила перед очима заголовки газет. Тому розслідування мало проводитися довіреною особою, щоб потім його засекретити і поховати так глибоко, щоб уже ніхто не міг довідатися. Тому і Лісбет Саландер треба було поховати так глибоко, щоб уже ніхто її не знайшов.
Гуннар Бйорк.
Лікарня Святого Стефана.
Петер Телебор’ян.
Це пояснення не на жарт розлютило її.
Дорога державо… Маю до тебе розмову, якщо тільки я знайду кого-небудь, з ким можна поговорити.
Вона подумала між іншим про те, чи сподобається міністру соціального забезпечення, якщо йому до приймальні влетить пляшка з коктейлем Молотова. Але зважаючи на відсутність відповідальних осіб, Петер Телебор’ян міг бути цілком прийнятним кандидатом на цю посаду. Подумки вона запам’ятала, що після того, як вона розбереться з рештою всіх справ, потрібно буде серйозно ним зайнятися.
Проте поки що ще не все було цілком з’ясовано. Залаченко раптом знову випірнув на поверхню після стількох років. Він боявся, що Даґ Свенссон оприлюднить його ім’я. Два постріли. Даґ Свенссон і Міа Берґман. Револьвер, на якому опинилися її відбитки…
Залаченко або той, кого він послав для розправи з Даґом і Міа, не міг, звичайно, знати, що вона знайшла револьвер Б’юрмана, захований у коробці, і брала його в руки. Тут вона припустилася помилки, але для неї від самого початку було ясно, що між Б’юрманом і Залою є якийсь зв’язок.
Проте остаточно історія все ще не складалася. Вона думала, намагаючись по-різному припасувати окремі частини головоломки.
Можлива була тільки одна логічна відповідь.
Б’юрман.
Б’юрман проводив про неї персональне розслідування. Він пов’язав її із Залаченком і звернувся до Залаченка.
У неї була плівка, на яку було знято, як Б’юрман її ґвалтував. Загроза судового переслідування висіла над Б’юрманом дамокловим мечем. Ймовірно, він вирішив, що за допомогою Залаченка зможе вирвати у Лісбет цю плівку.
Вона зістрибнула з підвіконня, відкрила шухляду письмового столу і дістала звідти CD-диск, на якому сама тушшю вивела напис «Б’юрман». Вона навіть не заховала диск у футляр і навіть жодного разу не поглянула на нього після прем’єрного показу, проведеного два роки тому для Б’юрмана. Немов зважуючи, вона потримала його в руці і поклала знову до шухляди.
Б’юрман був набитий дурень. Не пхав би носа куди не слід, і вона відпустила б його на всі чотири сторони, якби він добився скасування рішення про визнання її недієздатною. Ось Залаченко, той ніколи б його не відпустив. Б’юрман довіку став би його рабом. Що, до речі, цілком заслужив.
У Залаченка є ціла мережа, і частина її ниток протягнулася до «Свавельшьо МК».
Білявий гігант. Він — ключова фігура.
Вона має відшукати його і змусити сказати, де зараз перебуває Залаченко.
Вона запалила нову сигарету і почала курити, дивлячись на Скеппсхольм. Потім перевела погляд на американські гірки в «Грьона Лунд» і раптом заговорила сама до себе, імітуючи голос, який колись чула в телевізійному фільмі: