Можливий був, звичайно, й інший варіант: орендувати машину на ім’я Ірене Нессер, але це було пов’язане з ризиком. Існувала ймовірність, що хто-небудь її впізнає, і тоді вже ім’я Ірене Нессер більше не вдасться використати. А це була б справжня катастрофа, оскільки воно забезпечувало їй запасний вихід у разі потреби втечі з країни.
Вона кисло всміхнулася. Є, звісно, ще одна можливість. Лісбет відкрила свій комп’ютер, увійшла в мережу «Мілтон сек’юриті» і відшукала там автомобільний парк, яким відала секретарка, що чергувала в приймальні. Агенція мала в своєму розпорядженні автопарк з дев’яноста п’яти машин, більшу частину яких складали машини охорони, пофарбовані у фірмові кольори. Більшість з них стояло в гаражах, розкиданих по всьому місту, але було також і кілька звичайних машин, що використовувалися у разі необхідності для службових поїздок. Ці машини були в гаражі головної контори агентства в районі Шлюзу, Тобто практично за рогом.
Вона пройшлася по файлах персоналу і вибрала співробітника Маркуса Колландера, який щойно пішов у двотижневу відпустку, залишивши номер телефону готелю на Канарських островах, за яким можна було з ним зв’язатися. Вона змінила назву готелю і переставила цифри в телефонному номері, потім ввела позначку про те, що перед від’їздом Колландер здав один з простих автомобілів у сервіс. Причина — неполадки в зчепленні. Вона вибрала «Тойоту королу» з автоматичною коробкою передач, якою одного разу вже користувалася, і відзначила, що машина повернеться з ремонту через тиждень.
Насамкінець вона увійшла в систему і перепрограмувала камери спостереження, повз які їй доведеться проходити. Між 04.30 і 05.00 вони тепер повинні були показувати повтор того, що відбувалося в попередні півгодини, проте зі зміненим кодом часу.
До четвертої ранку вона склала наплічник, уклавши в нього потрібні речі: дві зміни одягу, два балончики зі сльозоточивим газом і заряджений електрошокер. Потім вона порівняла пістолети, якими недавно обзавелася випадково, забракувала «Ґавернмент» Сандстрьома і вибрала польський «Ванад» Сонні Ніємінена, в якому бракувало одного патрона. Він був трохи менший за розміром і краще лягав їй у руку. Цей пістолет вона запхнула до кишені куртки.
Лісбет замкнула свій ноутбук, проте залишила комп’ютер на письмовому столі. Зміст жорсткого диска вона заздалегідь перевела в кодовану запасну пам’ять у Мережі і потім стерла все, що було на жорсткому диску, за допомогою програми, яку вона сама написала і яка гарантувала, що навіть вона сама не зможе відновити зміст. Вона вирішила, що ноутбук їй однаково не знадобиться, а тягати його з собою було б дуже незручно. Замість нього вона прихопила «Палм Тангстен».
Наостанку вона окинула оком свій кабінет. У неї було таке відчуття, що вона більше не повернеться в квартиру в районі Мосебакке, і вона зрозуміла, що залишає після себе секрети, які краще було б знищити. Проте погляд на наручний годинник показав, що час не чекає. Вона огляділа кімнату востаннє і вимкнула настільну лампу.
Пішки діставшись до «Мілтон сек’юриті», вона увійшла через гараж і на ліфті піднялася в адміністративні приміщення. У порожніх коридорах вона не зустріла жодної живої душі і без зусиль дістала ключ від автомобіля з незачиненої стінної шафи в приймальні.
Через тридцять секунд вона вже була в гаражі і вимкнула сигналізацію «Короли». Усівшись на пасажирське сидіння, вона поправила сидіння водія і дзеркало заднього виду. Двері гаража вона відчинила за допомогою своєї старої електронної картки.
За кілька секунд до пів на п’яту вона виїхала на ранковий Сьодер Меларстранд у районі Вестербру. Починало світати.
Мікаель Блумквіст прокинувся вранці о пів на сьому. Він не заводив будильник і проспав усього три години. Увімкнувши комп’ютер, він відкрив папку «Лісбет Саландер» і відразу побачив її коротку відповідь:
Дякую за те, що ти був моїм другом.
По спині в нього пробігли мурашки. Не такої відповіді він чекав. Ці слова були схожі на прощання. Лісбет Саландер сама проти всього світу. Він пішов на кухню, увімкнув кавоварку, а сам попрямував до ванної. Натягнувши пошарпані джинси, він подумав, що в останні тижні жодного разу не міг навіть вибрати часу для прання і зараз у нього не залишилося жодної чистої сорочки. Він надягнув під сірий піджак винно-червону студентську фуфайку.
Намащуючи бутерброди, він раптом помітив, як щось металево блиснуло на столі між мікрохвильовкою і стіною. Він нахмурив брови і за допомогою виделки виколупав зі щілини в’язку ключів.