— Не може бути!
— Може, — сказав Мікаель. — Тут відбувся збіг цілої низки обставин, а Лісбет не відзначалася поступливою вдачею ні тоді, ні тепер. Але з дванадцяти років вона почала становити загрозу для державної безпеки.
Він коротко виклав суть історії.
— Це ще треба перетравити, — сказала Еріка. — А Даґ і Міа…
— Були вбиті, бо Даґ намацав зв’язок між Б’юрманом і Залаченком.
— І що ж тепер робити? Адже про це слід було б повідомити до поліції?
— Якусь частину, але не все. Про всяк випадок я переписав усю важливу інформацію на цей диск. Лісбет почала полювання на Залаченка. Я хочу її знайти. Нічого з того, що записано на цьому диску, не повинно просотитись назовні.
— Мікаелю, мені це не подобається. Не можна ж приховувати інформацію, що належить до розслідування вбивства.
— А ми й не будемо приховувати. Я збираюся зателефонувати інспекторові Бубланськи. Але мені здається, що Лісбет зараз на шляху до Госсеберґи. Вона розшукується за підозрою в потрійному вбивстві, і як тільки ми зателефонуємо до поліції, по неї вирушить загін озброєних сил з мисливськими боєприпасами. Дуже великий ризик, що вона чинитиме опір, і тут уже може статися що завгодно.
Він замовк і невесело посміхнувся.
— Отже у будь-якому разі нам потрібно хоча б потурбуватися про те, щоб сили національної безпеки не втратили надто багато людей. Потрібно, щоб я встиг першим її знайти.
Еріка Берґер подивилася на нього з сумнівом.
— Я не збираюся відкривати таємниці Лісбет. Нехай Бубланськи самостійно до них докопується. А тебе я прошу зробити мені одну послугу. У цій папці звіт Бйорка про розслідування дев’яносто першого року і частина листування Бйорка з Телебор’яном. Я хочу, щоб ти зняла з цих паперів копії і передала їх інспекторові Бубланськи або Мудіґ. Я ж через двадцять хвилин вирушаю до Ґетеборґа.
— Мікаелю…
— Знаю. Але в цьому поєдинку я весь час на боці Лісбет.
Еріка Берґер стиснула губи і нічого не сказала. Потім вона кивнула. Мікаель попрямував до дверей.
— Будь обережний! — сказала йому вслід Еріка, коли за ним уже зачинилися двері.
Вона подумала, що треба було поїхати разом з ним. Це було б єдине чесне рішення. Але вона досі так і не розповіла йому про те, що зібралася йти з «Міленіуму» і що все колишнє залишилося позаду. Узявши папку, вона пішла до копіювального апарата.
Поштова скринька виявилася в поштовому відділенні, що містилося в торговому центрі. Лісбет ніколи не бувала в Ґетеборзі і не знала, де там що, але все-таки відшукала поштове відділення і всілася в кафе, звідки їй було добре видно поштову скриньку крізь вузьку щілину поряд з наклеєним на вітрину постером, що рекламував Шведську касову службу шведської — хай йому біс! — пошти.
Ірене Нессер користувалася скромнішим макіяжем, ніж Лісбет Саландер. На шиї в неї висіло дурнувате намисто, і вона читала «Злочин і кару», куплену в книжковій ятці сусіднього кварталу, — неквапливо, не забуваючи перегортати сторінки. Вона зайняла спостережний пост під час ланчу і не знала, коли зазвичай зі скриньки забирають кореспонденцію, робиться це щоденно чи раз на два тижні, встигли її вже вийняти сьогодні чи по неї ще прийдуть пізніше. Але це був єдиний відомий їй слід, і вона чекала, взявши філіжанку кави з молоком.
Вона трохи не задрімала з розплющеними очима, як раптом побачила, що скринька відчиняється. Вона кинула погляд на годинник. Було без чверті друга. Дурням щастить!
Лісбет квапливо встала і підійшла до вікна. З приміщення з поштовими скриньками вийшов чоловік — худорлявий хлопець років двадцяти, у чорній шкіряній куртці. Вона нагнала його на вулиці і побачила, як він завернув за ріг до «Рено», що стояв там, і відчинив дверці машини. Лісбет Саландер запам’ятала номер машини і побігла до «Короли», припаркованої за сотню метрів на цій же вулиці. Він звернув на вулицю Ліннея; додавши швидкості, вона пройшла за ним по авеню і потім у бік Нордстана.
Мікаель Блумквіст прибув саме вчасно: згідно з розкладом, потяг Х2000 відходив о 17.10. Він купив квиток, розплатившись за кредитною карткою, сів у порожньому вагоні-ресторані і замовив собі запізнілий ланч.
У нього весь час пекло під грудьми від хвилювання, що він уже запізнився. Він сподівався, що Лісбет Саландер йому зателефонує, але боявся, що цього не станеться.