Отримавши нарешті замовлену машину, він виявив, що в бардачку немає карти. Довелося шукати працюючу у вечірній час заправку і купувати карту там. Трохи поміркувавши, він придбав ще й кишеньковий ліхтарик, пляшку мінеральної води і стаканчик кави в дорогу, який він поставив у скляну підставку біля панелі приладів. Було вже пів на одинадцяту, коли він проїздив Партілле, прямуючи з Ґетеборга на північ, дорогою на Алінгсос.
О пів на десяту повз могилу Лісбет Саландер пробігав лис. Тварина зупинилася, тривожно озираючись на всі боки. Лис інстинктивно відчув, що тут хтось заритий, але вирішив, що зарите лежить так глибоко, що не варто і намагатися розкопувати. Краще пошукати легшу здобич.
Десь поблизу зашумів у кущах якийсь нічний звірок, і лис прислухався до шарудіння. Він ступив обережний крок, але перш ніж продовжити полювання, підняв задню лапку і, жалібно заскавулівши, помітив місце.
Зазвичай Бубланськи нікому не телефонував пізно ввечері у службових питаннях, але цього разу він не зміг с триматися. Інспектор зняв слухавку і набрав номер Соні Мудіґ.
— Пробач, що я телефоную так пізно. Ти ще не спиш?
— Ні, не турбуйся.
— Я щойно дочитав до кінця розслідування дев’яносто першого року.
— Схоже, що тобі, як і мені, було не відірватися від цього читання.
— Соню… Як ти розумієш те, що тут відбувається?
— У мене таке враження, що Гуннар Бйорк, котрий посідає видатне місце у списку клієнтів, відправив Лісбет Саландер у дурдом, коли вона спробувала захистити себе і свою матір від божевільного вбивці, якому протегувала Служба безпеки. У цьому йому допомагав, зокрема, Петер Телебор’ян, на висновок якого ми значною мірою спиралися, оцінюючи її психічне здоров’я.
— Але ж це цілком змінює все уявлення про неї!
— Це багато що пояснює.
— Соню, ти можеш заїхати по мене завтра о восьмій годині?
— Звичайно, можу.
— Ми з’їздимо в Смодаларьо і поговоримо з Гуннаром Бйорком. Я розпитав про нього. Він на лікарняному внаслідок ревматизму.
— Я з нетерпінням чекатиму зустрічі з ним.
— По-моєму, нам доведеться цілком переглянути наше уявлення про Лісбет Саландер.
Ґреґер Бекман крадькома поглянув на дружину. Еріка Берґер стояла біля вікна вітальні і дивилася на водну гладінь. У руці в неї був мобільник, і Ґреґер знав, що вона чекає дзвінка від Мікаеля Блумквіста. Вигляд у неї був такий засмучений, що він підійшов і обійняв її.
— Блумквіст дорослий хлопчик, — сказав Ґреґер. — Та якщо ти так хвилюєшся, то зателефонувала б краще до поліції.
Еріка Берґер зітхнула.
— Це треба було зробити вже кілька годин тому. Але не це мене так турбує.
— Мені слід про це знати?
Вона кивнула.
— Розкажи.
— Я приховувала від тебе. І від Мікаеля. А головне, від редакції.
— Приховувала?
Вона обернулася до чоловіка і розповіла йому, що її запросили працювати головним редактором до «Свенська морґонпостен». Ґреґер Бекман здивовано скинув бровами.
— Не розумію, чому ти про це не розповідала, — сказав він. — Це ж для тебе просто здорово! Подарунок долі!
— Напевно, тому, що я почуваю себе зрадницею.
— Мікаель зрозуміє. Для кожної людини колись настає час зробити наступний крок. І тепер цей час настав для тебе.
— Я знаю.
— Ти справді вже вирішила?
— Так, я вирішила. Але в мене забракло духу розповісти кому-небудь про це. І потім, у мене таке відчуття, що я йду у найневідповідніший момент.
Він міцніше пригорнув дружину.
Драґан Арманський потер очі і виглянув у вікно. За вікном реабілітаційного центру в Ерставікені стояла пітьма.
— Треба зателефонувати інспекторові Бубланськи, — сказав він.
— Ні, — заперечив Хольгер Пальмґрен. — Ні Бубланськи, ні взагалі хто б то не був з людей, наділених владою, жодного разу і пальцем для неї не ворухнув. Тож залиште її самостійно розбиратися зі своїми справами.
Арманський уважно подивився на колишнього опікуна Саландер. Він усе ще був під враженням дивовижних змін на краще, які відбулися в стані Пальмґрена з часу їх останньої зустрічі в різдвяні свята. Мова його так само залишалася невиразною, зате очі ожили і заблищали по-новому. Крім того, у Пальмґрена з’явилася злість, якої Арманський раніше ніколи за ним не помічав. Цього вечора адвокат розповів йому в деталях усю історію, яку відновив Блумквіст, і Арманський жахнувся.