Осягнувши це, вона відчула, що її охопила паніка. Їй стало нічим дихати. Вона не могла ворухнутися. Товща землі придавила її до дна могильної ями.
Вона спробувала поворушити ногою, але тільки напружила м’язи даремно. Потім спробувала підвестися. Це виявилося помилкою — тільки-но вона натиснула головою, намагаючись випростатися, як відразу ж скроні блискавкою прорізав біль. Не можна, щоб мене знудило. Бона знепритомніла.
Коли до неї знову повернулася здатність думати, вона обережно перевірила, які частини тіла її ще слухаються. Тільки права рука, що лежала біля її обличчя, була в змозі робити рухи і переміщатися на кілька сантиметрів. Мені потрібне повітря. Повітря було вгорі, за межами могили.
Лісбет Саландер почала шкребти землю. Натиснувши ліктем, вона зуміла відвоювати деякий простір для маневру. Не повертаючи руки, вона, надавлюючи на землю кулаком, розширила вільний простір перед особою. Треба відкопуватися.
Потім вона зрозуміла, що під її скоцюрбленим тілом, між животом і ногами, є печерка. Там був основний запас повітря, завдяки якому вона ще залишалась жива. Вона почала відчайдушно повертатися корпусом туди й сюди і відчула, як земля обвалюється вниз. Вага, що тиснула на груди, трішечки зменшилася. Вона вже могла пересувати руку на просторі в кілька сантиметрів.
Хвилину за хвилиною вона в напівнепритомному стані трудилася й далі. Вона відшкрібала піщаний ґрунт з обличчя і жменю за жменею складала її під себе. Потроху їй вдалося вивільнити руку настільки, що стало можливо прибирати землю з голови. Сантиметр за сантиметром вона звільнила голову. Намацавши щось тверде, вона виявила, що тримає в руці уламок кореня чи паличку. Вона почала розгрібати землю згори. Земля все ще залишалася пухкою і не дуже щільною.
Була вже десята година, коли лис, повертаючись до свого лігва, знову опинився біля могили Лісбет Саландер. Пообідавши полівкою, він був ситий і задоволений, як раптом почув чиюсь присутність. Він завмер на місці і нашорошив вуха. Його ніс і вуса дрібно затремтіли.
І тут з-під землі, немов якийсь неживий предмет, висунулися пальці Лісбет Саландер. Якби на місці лиса опинилась людина, вона відреагувала б на це видовище так само. Він кинувся навтіки.
Лісбет відчула, як її руки торкнувся струмінь холодного повітря. Вона знову могла дихати.
Їй було потрібно ще півгодини, щоб вибратися з могили. Вона навіть не запам’ятала, як усе це відбувалося. Їй здалося дивним, що ліва рука чомусь перестала її слухатися, але вона механічно відгортала й далі землю правою.
Потрібне було щось таке, чим можна копати. Вона не відразу збагнула, чим може скористатися, але потім опустила руку до ями, якось дісталася до нагрудної кишені і видобула портсигар, подарований Міріам Ву. Відкривши портсигар, вона стала орудувати ним як совком. Жменю за жменею вона вибирала пухку землю і відкидала її помахом зап’ястя. Несподівано запрацювало праве плече, і вона вивільнила його з-під землі. Викинувши ще трохи землі, вона змогла підвести голову. Тепер праве плече і голова опинилися над поверхнею. Вивільнивши частину корпуса, вона почала виповзати сантиметр за сантиметром, поки раптом земля не відпустила із своєї хватки ноги.
Із заплющеними очима вона поповзла від могили і рухалась далі, доки наткнулася плечем на стовбур дерева. Вона стала повільно розвертатися всім тілом, і нарешті стовбур опинився у неї за спиною. Притулившись до нього, вона обтерла рукою грязь, що заліпила очі, і підвела повіки. Навколо стояв непроглядний морок і крижаний холод, але вона вся спітніла. У голові, лівому плечі і стегні відчувався тупий біль, але в неї забракло сил подумати, чому все болить. Десять хвилин вона нерухомо сиділа і лише дихала. Потім зрозуміла, що їй не можна тут залишатися.
Вона через силу звелася на ноги; навколо все коливалось.
Відразу ж на неї напала нудота, вона нагнулася, і її тут же знудило.
Потім вона пішла. Вона не мала ніякого уявлення ні про те, в який бік вона йде, ні про те, куди прямує. Права нога її погано слухалася; час від часу вона, спіткнувшись, падала на коліна, і щоразу сильний біль пронизував їй голову.
Вона не знала, скільки часу вона так йшла, але раптом краєм ока побачила будинок. Вона змінила напрям і пошкандибала далі. Тільки дійшовши до дровника край двору, вона зрозуміла, що рухається прямо до житла Залаченка. Вона зупинилася, захитавшись, як п’яна.
Фотоелементи на під’їзній доріжці і на сараї. Вона прийшла з іншого боку. Вони її не виявили.
Від цієї думки вона розгубилася. Вона розуміла, що зараз не в тій формі, щоб зв’язуватися з Нідерманом і Залаченком. Роздивляючись забілілий у темряві будинок, вона стояла нерухомо.