Згадала глухий стук, бурчання і плач, що чулися з сусідньої спальні. Згадала ті часи на Лундаґатані, коли комікси і мрії про помсту були її єдиною відрадою. Та вона відігнала ці думки, змінила пов’язку на плечі й перевірила пістолет, переконавшись, що він заряджений. Потім вийшла на зв’язок через канал PGP. Андрей Зандер цікавився, чи все в них гаразд, і Лісбет коротко відписала йому.
Надворі буря трясла дерева та кущі. Лісбет налила собі віскі й узяла шматочок шоколаду, тоді пішла на терасу, а звідти на кам’янистий схил і обережно оглянула територію, помітивши розколину внизу. Вона навіть порахувала туди кроки й запам’ятала характер місцевості.
Повернувшись у дім, Саландер побачила, що Авґуст укотре намалював Лассе Вестмана й чоловіка на ім’я Руґер. Дівчина подумала, що цю систематичність не завадило б якось зламати. Бо хлопчик так і не намалював нічого, що стосувалося б до ночі вбивства. Напевно, ті спогади були заблоковані десь дуже глибоко в підсвідомості.
Лісбет охопило неприємне відчуття, що вони гають час, і вона стурбовано глянула на Авґуста. З хвилину чи більше вона зосереджено роздивлялася неймовірні числа на папері поряд з малюнком. Вивчаючи їх, дівчина зненацька наткнулася на послідовність, що не вписувалась у загальну картину.
Серія була порівняно коротка — 2305843008139952128. Лісбет відразу зауважила, що це не просте число, а — раптом вона просяяла — число, яке відповідно до досконалої гармонії складалося з суми всіх своїх додатних дільників. Іншими словами, то було досконале число — точнісінько таке, як шістка, що її можна поділити на 3, 2 і 1, а 3 + 2 + 1 дорівнює якраз 6.
Дівчина всміхнулася. А потім її пройняла запаморочлива думка.
— Тепер ти просто зобов’язаний пояснити, — зажадала Алона.
— Гаразд, — відповів Ед. — І хоч я знаю, що в цьому нема потреби, та все ж волію, щоб ти урочисто пообіцяла, що ніде не прохопишся й словом.
— Обіцяю, дурнику.
— Добре. Значить, справи такі: сказавши Джонні Інґремові кілька теплих слів, здебільшого для годиться, я визнав, що він має рацію. Навіть удав, ніби вдячний йому за те, що він поклав край нашому розслідуванню. Я сказав, що ми однаково не просунулись би далі, і частково це була правда. Суто технічно ми свої можливості вичерпали. Зробили все і ще трохи, проте безрезультатно. Гакерка залишила в усіх закутках помилкові сліди і тільки вела нас у нові нетрі й лабіринти. Один з моїх хлопців припустив, що навіть коли ми, наперекір усьому, дістанемося мети, то все одно не повіримо в це. Ми просто уявимо, ніби потрапили в нову пастку. Від цієї гакерки ми чекали будь-чого, та тільки не вразливих місць і слабостей. Тож, ідучи звичайним шляхом, шансів ми б не мали.
— Але ж ти не великий шанувальник звичайних шляхів.
— Так, я більше вірю в манівці. Насправді ми зовсім не здалися. Ми поспілкувались із знайомими гакерами й нашими друзями-програмістами з різних фірм. Удалися до непересічних пошуків, підслуховувань і власних атак. Розумієш, коли трапляються такі складні атаки, як ця, то завжди вдаються до пошуків. Ставлять специфічні питання. Відвідують спеціальні сайти. І що-небудь неминуче стає відомим. Але головне, Алоно, — одна особливість таки допомагала нам. Це талант гакерки. Він такий значний, що звужує коло підозрюваних. Скажімо, якщо злочинець раптом пробігає на місці злочину стометрівку за 9,7 секунд, то можна з великою ймовірністю стверджувати, що винен Болт[36] чи хтось із його конкурентів, так?
— Невже рівень аж такий високий?
— Знаєш, певні складники цієї атаки змушують відвиснути мою щелепу, а я все ж таки чимало бачив на своєму віку. Тому ми витратили неймовірно багато зусиль на розмови з гакерами й досвідченими в цій сфері людьми, запитуючи їх: хто здатен створити щось дуже-дуже масштабне? Хто сьогодні крутий? Питання, звичайно, доводилося ставити трохи хитріше, щоб ніхто не здогадався про те, що відбулося насправді. Ми довго нічого не могли вивідати. Здавалося, ніби стріляєш у повітря, ніби кричиш у темряву. Ніхто нічого не знав або вдавав, що не знає. Певна річ, раз по раз зринали якісь імена, та жодне з них не могло нас зацікавити. Свого часу нашу увагу привернув один росіянин — Юрій Богданов. Це колишній наркоман і злодій, що може проникнути будь-куди. Ще коли він був жалюгідним безхатьком у Санкт-Петербурзі, викрадав машини й важив якихось сорок кілограмів, його намагалися найняти охоронні підприємства. Навіть люди з поліції й спецслужб хотіли завербувати його, щоб їх не випередили кримінальні угруповання. Та ту битву вони, звісно, програли, і тепер Богданов вільний від наркозалежності, процвітає й поправився щонайменше до шістдесяти кілограмів. Ми майже впевнені в тому, що цей мерзотник з твоєї компанії, Алоно. Отому, зокрема, ми й досліджували його, адже розуміли, що зв’язок з «Павуками», з огляду на результати пошуків, він має, але потім…
36
Усейн Сент-Лео Болт (нар. 1986) — ямайський легкоатлет, спринтер, шестиразовий олімпійський чемпіон і одинадцятиразовий чемпіон світу.