— Так?
— …спочатку Лісбет нічого не второпала. Там усе було російською мовою. Переважно списки з якимись цифрами. Припускаю, то були описи Залаченкових прибутків від торгівлі людьми. Я й досі не знаю, як багато Лісбет зрозуміла тоді і що довідалася згодом. Але того, що вона розібрала, було досить, щоб усвідомити: Залаченко завдає шкоди не тільки її матері, а й руйнує життя інших жінок. Це її, звичайно ж, розлютило й певною мірою сформувало ту Лісбет, яку ми тепер знаємо, — Лісбет, що ненавидить чоловіків, які…
— …ненавидять жінок.
— Саме так. А втім, це теж зробило її сильнішою. Вона усвідомлювала, що дороги назад уже нема і що мусить зупинити батька. Лісбет і далі шукала про нього інформацію, послуговуючись іншими комп’ютерами. Вона прокрадалася в учительську, а кілька разів навіть удавала, ніби залишається ночувати в когось із друзів, хоч їх і не було, а сама пробиралась уночі в школу й до світанку сиділа за комп’ютерами. Вона почала вивчати гакерство й програмування, і я припускаю, що вийшло так, як буває, коли вундеркінди знаходять свою нішу. Її немов зачарували. Лісбет відчула, що народжена саме для цього. Чимало людей, з якими в неї зав’язалися контакти в цифровому світі, почали цікавитися її долею точнісінько так, як старше покоління завжди кидається на молоді таланти, щоб заохотити або розчавити. Часом вона натрапляла на шалений опір і пусті балачки; багато хто обурювався, що вона все робить нетрадиційно, по-новому. Проте були й такі, хто захоплювався нею, і в неї з’явилися друзі, як от цей Чума. Своїх перших справжніх друзів вона знайшла через комп’ютери і головне — вперше в житті відчула себе вільною. У кіберпросторі вона могла летіти, немов та Оса. Її там ніщо не спиняло.
— А Каміла знала, якою розумною стала її сестра?
— Вона, звісно, здогадувалася. Подробиць я не відаю, а робити припущення мені б не хотілось. Та іноді я уявляю собі Камілу як темний бік Лісбет, як її тінь.
— The evil twin.[40]
— Щось таке, хоч я не люблю називати людей злими, особливо молодих жінок. Але мені вже несила була занурюватися в це, принаймні глибоко. Тож, якщо хочеш сам покопатись у цьому, звернися до Марґарети Далґрен — названої Камілиної матері після катастроф, що сталися на Лундаґатані. Марґарета тепер живе в Стокгольмі — здається, у Солні. Вона вдова, і її життя склалося дуже трагічно.
— Чому?
— Це, звичайно, теж цікаво. Її чоловік Челл, який працював програмістом у компанії «Ерікссон», повісився просто перед Камілиним від’їздом. За рік їхня дев’ятнадцятирічна дочка вкоротила собі віку, зістрибнувши з фінського порома, в усякому разі такого висновку дійшло слідство. Дівчина мала емоційні проблеми: вона почувалася негарною й загладкою. Однак Марґарета до кінця так і не повірила в це. Свого часу вона найняла навіть приватного детектива. Марґарета зациклена на Камілі, і, щиро кажучи, мені ніколи не вистачало сили її терпіти. Я цього трохи соромлюся. Маргарета зв’язалася зі мною відразу після того, як ти опублікував свій матеріал про Залаченка, а мене саме виписали з реабілітаційного центру. Я був геть виснажений і морально, і фізично. А Марґарета хотіла говорити зі мною без кінця-краю. Вона була просто одержима. Тільки-но я бачив її номер на дисплеї, як уже почувався змореним. Я витратив досить багато часу, щоб відкараскатися від неї. Але тепер, думаючи про це, я все більше розумію її. Гадаю, вона буде рада поговорити з тобою, Мікаеле.