— На це час ви точно знайдете, — незвично суворо відповіла вона. — Ви в небезпеці.
— Ох, дурниці, Ґабрієлло! Я вам уже казав, що вони, може, спробують затягати мене по судах і обібрати до нитки — та й по всьому.
— Франсе, вибачте, але в нас з’явилися нові відомості, до того ж з дуже надійного джерела… Бачиться, загроза справді є.
— Що ви маєте на увазі? — запитав відсторонено Балдер.
Затиснувши телефон між плечем та вухом, він і далі шукав інформацію про Надин утрачений талант.
— Мені важко оцінити ці дані, але вони мене хвилюють, Франсе. Гадаю, їх слід сприйняти серйозно.
— Добре, тоді я теж сприйму. Обіцяю бути вкрай обережним. Як завжди, не виходитиму з дому. Але я тепер, як уже казав, маю невеличкий клопіт. Крім того, я більш ніж упевнений, що ви помиляєтеся. У «Соліфоні»…
— Так, так, звісно, я можу помилятися, — перебила вона. — Це правда. А що, як я маю слушність? Ану ж є бодай крихітний, малесенький ризик, що я маю слушність?
— Ну-у-у…
— Франсе, послухайте мене. Я вважаю, що маю слушність. Ніхто в «Соліфоні» не хоче шкодити вам фізично. Це як-не-як цивілізована компанія. Але скидається на те, що хтось із компанії має контакти з кримінальною організацією з філіями в Росії та Швеції. От звідки небезпека.
Балдер уперше відірвав погляд від монітора. Він знав, що Зіґмунд Екервалд із «Соліфону» співпрацює з кримінальним угрупованням. Йому навіть удалося перехопити кілька кодових слів про її лідера, однак він і уявити не міг, навіщо угрупованню нападати на нього. Чи все-таки міг?
— Кримінальна організація? — пробурмотів він.
— Саме так, — сказала Ґабрієлла. — Хіба це не логічно, в певному розумінні? Вам, здається, й самому спадало таке на думку? Якщо люди почали красти чужі ідеї й заробляти на них гроші, то вони вже перейшли межу, і тоді все летить шкереберть.
— Гадаю, — я вже, власне, казав це, — їм вистачить купки адвокатів. З купкою спритних адвокатів можна спокійно красти будь-що. Адвокати — кілери нашого часу.
— Окей, може й так. Але, послухайте, я ще не дістала постанови про особисту охорону, тому я хочу відвезти вас у потайне місце. Я маю намір забрати вас просто зараз.
— Що ви сказали?
— Думаю, ми мусимо діяти негайно.
— Нізащо, — відповів Балдер. — І я…
Він завагався.
— У вас удома ще хтось є? — запитала вона.
— Ні, ні, але зараз я нікуди не зможу поїхати.
— Ви не чуєте, що я кажу?
— Чую дуже добре. Та, попри всю мою пошану до вас, мені здається, що ви здебільшого висловлюєте припущення.
— Припущення — невідривна частина ризику, Франсе. Проте мені був дзвінок від… ну, взагалі, мені не слід цього казати… від агента з АНБ, що розслідує діяльність цієї організації.
— АНБ! — пирхнув Франс.
— Я знаю, що ви скептично ставитеся до них.
— Скептично — це ще м’яко сказано.
— Добре, добре. Але тут вони на вашому боці. У всякому разі цей агент. Вона хороша людина. З підслухів їй удалося довідатися щось дуже схоже на план убивства.
— Мого?
— Багато що свідчить саме про це.
— Дуже схоже, багато що свідчить… Це все звучить украй непевно.
Авґуст несподівано сягнув по олівці, і Франс на якусь мить цілком зосередився на синові.
— Я залишаюся, — сказав він.
— Ви, певно, жартуєте?
— Ні, зовсім ні. Я радо переїду, якщо до вас надійде більше інформації, але не тепер. Крім того, компанія «Мілтон сек’юриті» установила чудову охоронну систему. У мене всюди камери й сенсори.
— Ви серйозно?
— Так, ви ж знаєте, що я впертий віслюк.
— Чи маєте ви зброю?
— Що на вас найшло, Ґабрієлло? Я і зброя! Найнебезпечніше, що я маю, — це нова сирорізка.
— Послухайте… — задумливо промовила вона.
— Так?
— Я організую за вами спостереження, хочете ви того чи ні. Думаю, що ви навіть нічого не помітите. Але якщо вже ви такий упертюх, я дам вам іншу пораду.
— Яку ж?
— Go public.[18] Це може стати своєрідною забезпекою. Розкажіть медіям, що вам відомо. Тоді, якщо пощастить, не буде рації прибирати вас із дороги.
— Я подумаю про це.
Балдер почув з голосу, що Ґабрієллину увагу щось відвернуло.
— Так? — промовив він.
— Зачекайте хвилинку, — відповіла вона. — Мені телефонують на другу лінію. Я мушу…
Вона зникла, а Франса, який мав би думати про інше, мучила тільки одна думка: «Чи втратить Авґуст здатність малювати, якщо я навчу його розмовляти?»