— Ти згадала жінку з Центру лікування аутизму.
— Так, Гілду Мелін. Відчуваючи, що щось не так, вона потелефонувала Ганні й Лассе, а ті заявили, що все чудово. Та щось підказувало їй, що це неправда. Тому вона, всупереч заведеній практиці, відвідала їх без попередження, і, коли її нарешті впустили в будинок, в неї виникло сильне відчуття, що хлопчик не почувається добре і явно зупинився в розвитку. Крім того, вона зауважила синці, а після візиту потелефонувала до Сан-Франциско Франсові Балдеру і довго з ним розмовляла. Незабаром після цього професор повернувся додому й, попри судову постанову, забрав сина до себе в новий будинок у Салтшебадені.
— Як йому це вдалося, якщо Лассе Вестманові так кортіло отримувати аліменти на дитину?
— Цікаве запитання. За словами Вестмана, Балдер, можна сказати, викрав хлопчика. Але Ганна має іншу версію. Вона каже, що коли Франс повернувся, то видався їй зовсім інакшим, ніж був раніше, от вона й дозволила йому забрати Авґуста. Вона навіть думала, що хлопчикові в батька буде краще.
— А Вестман?
— За її словами, він був п’яний. А ще йому дали велику роль у новому телесеріалі, тож він узагалі поводився зухвало й зарозуміло. Через це й погодився. Хоч скільки Вестман розводився про хлопчиків добробут, та я все одно гадаю, що він просто був радісінький спекатися пасинка.
— А далі?
— А далі він передумав, до того ж його вигнали з серіалу за безпробудне пияцтво. Він раптом захотів повернути Авґуста — і не так, певна річ, його, як…
— …аліменти.
— Саме так, і це підтверджують його почарківці, зокрема той організатор свят Ріндевалл. Коли Вестман виявив, що на його кредитці нічого не лишилося, то відразу згадав про хлопчика. Потім позичив у дівчини в барі п’ятсот крон на таксі й простісінько посеред ночі чесонув у Салтшебаден.
Ян Бубланський ненадовго поринув у думки і ще раз поглянув на фотографію Сониного сина.
— Яка каша, — сказав він.
— Це правда.
— За нормальних обставин ми б уже наближалися до розв’язки. Мотив ми б знайшли в судовій постанові про опіку. Але ці хлопці, що зламали систему сигналізації й скидалися на ніндзь, сюди не вписуються.
— Так.
— Крім того, мене цікавить ще одна річ.
— Що саме?
— Якщо Авґуст не вмів читати, навіщо йому знадобилися ті книжки?
Мікаел Блумквіст сидів з чашкою кави в руках навпроти Фарах Шаріф за кухонним столом, дивлячись на парк Тантолунден. Він знав, що це ознака слабкості, та все одно мріяв про те, щоб зовсім не писати репортажу. Йому хотілося просто сидіти тут, ніяк не тиснучи на розмовницю.
Можливість виговоритися, найпевніше, їй нічого не дасть. Обличчя її змарніло, а темні проникливі очі, що свердлили його в дверях просто наскрізь, тепер видавалися здезорієнтованими. Іноді вона повторювала Франсове ім’я, наче якусь мантру чи заклинання. Можливо, вона його любила. У свої п’ятдесят два роки Фарах була дуже приваблива — не вродлива в класичному розумінні, але з королівськими рисами.
— Скажіть мені, який він був? — сказав Мікаел.
— Франс?
— Так.
— Парадоксальний.
— У чому?
— У всьому. Уявіть собі, він усі свої сили віддавав одній речі, яка захоплювала його найбільше. Можливо, десь як Опенгеймер у Лос-Аламосі. Франс працював над тим, що, як він сам уважав, могло призвести до нашої загибелі.
— Тепер я вас узагалі не розумію.
— Франс хотів повторити біологічну еволюцію на цифровому рівні. Він розробляв самонавчальні алгоритми, що методом проб і помилок можуть удосконалювати самі себе. Він також сприяв розвиткові так званих квантових комп’ютерів, з якими працюють «Ґуґл», «Соліфон» і АНБ. Його мета полягала в тому, щоб створити AGI — Artificial General Intelligence.[24]
— А що це таке?
— Щось з інтелектом людини й швидкістю та точністю комп’ютера. Якби людству вдалося таке створити, це дало б величезні переваги в усіх сферах науки.
— Безперечно.
— Іде багато досліджень у цій галузі, і, хоча більшість науковців напрямки не заявляє про свої прагнення досягти AGI, конкуренція нас до цього підштовхує. Ніхто не може дозволити собі не створювати максимально розумних програм. Ніхто не може дозволити собі стримувати розвиток цієї галузі. Подумайте лишень, що ми вже створили на цей час. Просто згадайте, що ви мали у своєму мобільному телефоні п’ять років тому і що там є тепер.