— Дивно. Франс тут раніше нечасто бував.
— Щось у цьому малюнку не дає мені спокою, — сказав Мікаел і зачудовано відчув, що Фарах стиснула його руку.
Він погладив її по волоссю й підвівся, задоволений тим, що ця розмова багато йому дала. А тоді попрощався й вийшов на вулицю.
Простуючи назад до Цинкенсвегу, Блумквіст зателефонував Еріці й попросив її написати в «Скриньці Лісбет» нове запитання.
Розділ 14
Уве Левін справляв посиденьки у своєму кабінеті з вікнами на Слуссен і затоку Риддарф’єрден, шукаючи інформацію в «Ґуґлі» про самого себе й сподіваючись натрапити на щось веселе. Та натомість прочитав, що він неохайний, слабодухий зрадник своїх ідеалів. Таку інформацію він знайшов у блозі якоїсь дівчини зі Стокгольмського інституту журналістики. Це його так обурило, що Уве забув навіть записати її ім’я в маленьку чорну книжку осіб, які нізащо не дістануть роботи в «Сернері».
Левінові несила була забивати собі баки ідіотами, які ані найменшого уявлення не мають про важливі речі й годяться лише на те, щоб писати малоплатні статті в непевних журналах про культуру. Не заглиблюючись у деструктивні думки, Уве зайшов до свого інтернетбанку й перевірив інвестиційний портфель. Це трохи допомогло, принаймні спочатку. День на ринку видався вдалий. Індекси Насдак і Доу-Джонса пішли вгору, індекс Стокгольмської біржі теж став вищим на 1,1 відсотка. Долар, що на нього Левін робив головну ставку, зріс, і його портфель після останнього оновлення секунду тому коштував 12 161 389 крон.
Непогано, як на хлопця, що колись писав про пожежі й різанину для ранкового випуску газети «Експрессен». Дванадцять мільйонів плюс квартира у Вілластадені[29] й маєток у Каннах. Нехай пишуть у своїх блогах усе, що їм заманеться. Він живе в достатку! Уве знову перевірив вартість свого інвестиційного портфеля. 12 149 101 крона. От трясця, невже пішло вниз? 12 131 737 крон. Він скривився. Не було ж наче ніяких причин, щоб ринок почав падати. Дані ж зайнятості були хорошими. Левін сприйняв падіння мало не як особисту образу й мимоволі почав знову думати про «Міленіум», хоч якою мізерною ця справа видавалася в загальному контексті. Він знову рознервувався, знехотя згадавши, як напередодні ввечері Еріка Берґер зустріла його з виразом відвертої ворожості на обличчі. А вранці стало ще гірше.
Його мало грець не побив. Мікаел Блумквіст несподівано з’явився на всіх сайтах, і це було вкрай неприємно. Не тільки тому, що Уве так радо відзначав, що молоде покоління навряд чи знає, хто такий Блумквіст. До всього іншого він ненавидів логіку ЗМІ, що обертали на зірок усіх: журналістів, артистів і ще казна-кого, — коли ті просто вскакували в халепу. Йому куди миліше було б прочитати, що Блумквіст покидає свій журнал. Якщо тільки Уве й «Сернер медія» не вирішать інакше.
Але найголовніше — чому саме Франс Балдер? Чому саме його вбили при очах Мікаела Блумквіста? Та це ж типово! І так дратує. Хоча ці бездарні журналісти ще не розібрались у всій ситуації, Левін знав, що Балдер — велика постать. Нещодавно газета «Даґенс афферслів», що належала «Сернерові», у спеціальному додатку, присвяченому шведській науці, навіть призначила йому ціну — чотири мільярди крон. Як вони дійшли такої цифри, відомо самому Богові. Немає сумнівів, що Балдер був зірка. Ба більше, він поводився, як Ґрета Ґарбо: ніколи не давав інтерв’ю, — і це зробило його ще популярнішим.
Скільки запитів дістав Балдер лише від журналістів «Сернеру»! І стільки ж разів він відмовлявся або й просто не відповідав. Багато хто з Левінових колег уважав, що Балдер знає приголомшливі історії. Через це Уве не міг змиритися з тим, що, як повідомляли газети, Балдер захотів поговорити саме з Блумквістом, та ще й посеред ночі. Невже Блумквіст і справді добув сенсаційний матеріал? Це була б катастрофа. Ще раз майже з маніакальною нав’язливістю Уве зайшов на сайт газети «Афтонбладет» і наткнувся на заголовок:
Стаття була проілюстрована фотографією Мікаела Блумквіста на два стовпчики, де той зовсім не видавався товстим. Виродки-редактори вибрали якнайвдалішу фотографію, і це розлютило Уве ще більше. «Я мушу щось зробити з цим», — думав він. Але що? Як він може зупинити Мікаела, не втручаючись, наче колишній східнонімецький цензор, і не нашкодивши ще більше? Він знову глянув на Риддарф’єрден, і його пройняла ідея. «Вільям Борґ, — згадав Уве. — Ворог мого ворога може стати моїм найкращий другом».