Сідали ми тихо, щоб не розбудити городян і не злякати їх: на Шешинеру рідко прилітають кораблі, й дехто з шешинерійців їх узагалі не бачив.
Двигуни стихли, механік Зелений розчесав бороду і ліг спати, капітан Полосков лишився на містку, щоб унести поправки в застарілу навігаційну карту, Аліса писала листа бабусі, сподіваючись відправити його з Шешинеру, а я спустився в перший трюм, щоб вибрати порожню клітку для скліса й понагодовувати звірів.
На кораблі було тихо й тепло. Я майже нечутно йшов по м’якому килиму і думав про те, що треба буде запастися на Шешинеру водою і дістати вовни для павука-ткача-троглодита.
Гіллястий кущик чатував на мене за рогом, і я сказав йому:
— Спати негайно! А то завтра не поллю.
Кущик від жаху змахнув листочками й зашурхотів, утискаючись у свій відсік.
Зненацька я почув неголосне плямкання. Хтось заліз на склад, де зберігалася решта посилок. Я зупинився і прислухався. Невідомо, хто із звірів виліз із клітки, — адже не всякого візьмеш голими руками.
Я обережно заглянув у прочинені двері складу. Порожньо. Але плямкання стало гучнішим. Я зайшов у відсік. Плямкання долинало з-за дверей замкненої шафи-холодильника. Там зберігалися ананаси.
Мене здивувало, що ключ стримить іззовні — ніхто не міг залізти в холодильник і замкнути себе без ключа.
Я поволі простяг руку до ключа, повернув його і розчинив двері.
У шафі, тремтячи від холоду, сидів невеликий зелений чоловік і гриз гостренькими зубенятами ананас.
Чоловік із переляку підвів очі й притиснув ананас до грудей.
— Ви не смієте, — сказав він.
— Хоч би обчистили ананас, — відповів я. — І взагалі, як ви сюди потрапили?
— Повечеряти не дадуть спокійно! — мовив чоловік і зник разом з ананасом.
Я протер очі. Холодильник був порожній. Трьох ананасів на полицях бракувало. Хтось доторкнувся до моєї ноги, і я від несподіванки підстрибнув. Виявилося, це все той самий невгамовний кущик блукає по трюму.
— Негайно спати! — гримнув я на нього, хоч ніколи не гримаю на тварин і рослин.
Кущик підібрав віття і кинувся навтьоки.
Я знову поглянув на холодильник. Спиною до мене стояв зелений чоловік і намагався, підвівшись навшпиньки, стягти з полиці великий ананас.
— Стій! — вигукнув я.
Чоловічок оглянувся, і я збагнув, що це зовсім не той самий крадій, який три хвилини тому жував ананас.
— Не хвилюйтеся, — мовив чоловічок, — я маю дозвіл.
І він ураз зник, забравши ананас.
Такого дива я ніколи ще не бачив. У мене навіть голова замакітрилася. Я з дурного розуму заглянув у холодильник, наче хтось міг ховатися там, у глибині.
Тої ж миті мене штовхнули, на полиці стояв третій зелений чоловік.
— Не заважайте, — сказав він, — огрію. — І відразу ж потягся по ананас.
— Ну, це вже дідько його знає що таке! — обурився я. — Ви звідкіля?
— Я тут живу, — відповів чоловічок, узяв ананас і розтанув у повітрі.
Це було над мої сили. Я натиснув на кнопку телефону і викликав Полоскова.
— Гено, — почав я, — ти не спиш?
— Ні, — відповів капітан. — Працюю. А що в тебе з голосом?
— З голосом? Нічого.
— Він тремтить, мов заячий хвіст. Що-небудь сталося?
— Скажи, Гено, люк у корабель задраєно?
— Звісно, задраєно. Адже ніхто не виходив.
— А Зелений спить?
— Спить. І Аліса спить. Я щойно перевіряв. Аліса писала листа, писала й заснула на половині. А що трапилось?
— Скажи, в яких випадках людям привиджуються зелені чоловічки?
— Маленькі? — спитав діловито Полосков. — На плечі сидять? Із хвостиками? Десь я про це читав. У старовинній книжці.
— Ні, — відповів я, — досить чималі, без хвостів, їдять ананаси. Ось… Ось він! Четвертий!
І справді ще один крадій виник у холодильнику, підморгнув мені і зник.
— Іду! — мовив Полосков стурбовано. — Нічого не роби. Тримай себе в руках.
На той час, коли Полосков прибіг у трюм, на полицях лишалося менше половини ананасів, і відразу два зелених чоловічки підсаджували один одного, щоб залізти на верхню полицю холодильника.
— Ні, — застеріг Полосков, — ти їх не лякай. Це, напевно, не галюцинація.
— Яка там ще галюцинація! — образився чоловік. — Можете помацати.
— Нема коли, — перебив його другий.
— Привіт Алісі, — сказав перший.
І вони зникли, щоб дати місце ще одному.
— Аліса насправді спить? — спитав я у Полоскова.
— Спить.
— А звідкіля вони можуть про неї знати?
— Не збагну. Божевільня якась!
У холодильнику було порожньо. Ніхто більше не з’являвся.