— Вони наказали їй підкласти міну, — повторив Зелений, — і веліли тікати.
Ми всі дивилися на Полоскова, чекали, що скаже капітан.
— Дурниці! — мовив капітан.
— Але тоді чому вона тікала?
— Ключ від корабля їм несла, — відповів Полосков. — Навіщо ж їм ключ від висадженого в повітря корабля?
— Ні на що, — обізвалась Аліса. — Ну й розумний у нас капітан!
— Та я звичайних здібностей… — сказав Полосков.
— …а ми телепні! — зраділа Аліса. — Треба було здогадатися, що черепашка не могла ніякої міни підкласти. Коли б вона встигла по неї збігати?
— Теж слушно, — згодився Полосков. — Але найголовніше зараз не в цьому. Товстун і доктор Верховцев підозрюють, що ми розгадали таємницю Другого капітана, і вони вирішили завітати до нас на «Пегас». Таємно чи неприховано, я не знаю, але нам треба чекати гостей. І приготуватися до їхнього приходу.
— Але як же решта квітів? Справді, ми ж нічого не знаємо.
Розділ 19
ДЕ ДІВЧИСЬКО?
Це не так просто — підняти космічний корабель і перекинути його лише на кілька кілометрів убік. Це важче, аніж полетіти з планети. Не всякий капітан на це пристане.
Та Полосков вирішив перегнати «Пегас» на галявину. В кораблі безпечніше, і без нашого дозволу ніхто в нього не забереться.
Поки Полосков вираховував, як краще стрибнути «Пегасу», ми розійшлися по кораблю, щоб поприв’язувати розкидані речі, перевірити клітки із звірами і поскладати в шафу посуд.
Словом, через півгодини «Пегас» був готовий до польоту. Ми зібралися на містку. Полосков сів до пульта керування, я — на місце штурмана, Аліса — трохи позаду.
— Двигуни готові? — спитав Полосков у динамік.
— До старту готовий, — відповів із машинного відділення Зелений.
Але Полосков не встиг сказати: «Старт…»
Біла вогняна смуга розітнула голубе небо. Поряд із нами спускався інший космічний корабель.
Від поштовху нахилилися дерева і здригнулася земля.
— Стривай хвилинку, — сказав Полосков Зеленому, дивлячись в ілюмінатор.
— Що там у вас? — запитав Зелений.
— Сусіди спустилися.
— Хто?
— Не знаю ще. За деревами не видно. Але будь готовий стартувати негайно. Може, це вони.
— Верховцев? Товстун?
— Авжеж.
Ми попідводилися в кріслах, не відриваючи очей від лісу. Над деревами стирчав ніс корабля. Зовсім неподалік, метрів за двісті. Мені навіть здалося, що я чую, як відкривається люк на тому кораблі, як падає на землю трап… Ось вони спускаються вниз, біжать через кущі. Друзі чи вороги?
Кущі розсунулися, і на майданчик перед «Пегасом» вибіг чоловік. На ньому був скафандр, щоправда, без шолома. На поясі в цього чоловіка був пістолет. Чоловік підняв руку, наказуючи нам зупинитися. І тут ми всі його пізнали.
— Доктор Верховцев! — вигукнула Аліса. — Без капелюха.
— Верховцев, — повторив Полосков і нахилився до динаміка: — Зелений, старт!
Наш корабель одразу ж відгукнувся на слова Полоскова, ледь гойднувся, загули двигуни, і ми, набираючи швидкості, почали підійматися в повітря.
— Чудово, Зелений, — похвалив Полосков.
— Хто це був? — запитав Зелений.
— Верховцев, — відповів Полосков.
«Пегас» повис на секунду над майданчиком, і доктор Верховцев відступив назад, під захист кущів. Він махав руками і дуже сердився.
— Що? — крикнула Аліса, хоч Верховцев не міг нас почути. — Руки короткі?
— Алісо, — сказав я докірливо, — хіба можна так розмовляти зі старшими?
Полосков засміявся.
— А він без капелюха, — відповіла Аліса, ніби й не чула моїх слів. — Загубив капелюха. Поспішав.
Корабель нахилився, беручи курс до галявини, й невдовзі наш ворог перетворився на мурашечку, і я помітив, як він заквапився назад до свого корабля.
— Тепер, — мовив Полосков, — у нас є час у запасі. Поки вони повернуться на свій корабель, задраять люки і заведуть двигуни, мине півгодини. І за ці півгодини ми повинні знайти Другого капітана. Це важке завдання.
— Навіть здорово, — збадьорилась Аліса, — що вони вирішили нас піймати. Принаймні ми знаємо, що на галявині їх нема.
Кругла галявина була вже під нами. Полосков обережно посадив «Пегас» точно посередині її. Поки ми спускалися, я помітив безліч яскравих блискіток, неначе довкола галявини іскрився іній. А коли ми знизилися, я збагнув, що то не іній, а осколки розбитих дзеркал. Ми не помилилися — вороги встигли винищити всі квіти.
«Пегас» знизився на траву, випустив амортизатори, й Аліса першою відстібнула ремінь. Їй не терпілося вибігти на галявину. Цієї миті «Пегас» здригнувся, його хитнуло, Аліса покотилася до стінки. Зелений закричав знизу: