Товстун дістав із-за пояса довгий ніж.
— Ти знаєш, Другий капітане, — обізвався він, повертаючись до корабля, — я вмію жартувати, недарма мене прозвали Веселуном. Але деякі мої жарти кінчаються сльозами. — Він підняв ніж.
Полосков із Зеленим рвонулися мені на допомогу. Та доктор Верховцев, який пильно стежив за ними, вистрілив у них сонним газом із балончика, що висів у нього на зап’ясті. Мої товариші попадали на землю.
— Ну, — сказав Веселун У.
Я відчув, як холодне лезо ножа торкнулося мого горла.
— Зніми замок, — подав голос Другий капітан.
— Давно б так.
Товстун подав знак піратові, і той, піднявшись по трапу до люка «Синьої чайки», відімкнув важенний замок. Його пірати почепили давно, тільки-но «Синя чайка» упала в підземелля. Якщо Другий капітан не давав їм проникнути на корабель, то й вони не хотіли, щоб він вийшов із корабля без їхнього дозволу.
Пірат спустився з трапа й зупинився віддалік, спрямувавши на люк пістолет. Верховцев теж підняв зброю. Вони не хотіли ризикувати. Вчотирьох вони боялися одного капітана, якого не могли здолати вже чотири роки.
— Гляди, без жартів, — попередив Верховцев, — а то стріляємо.
Люк несподівано відкрився, і я навіть не встиг розгледіти капітана. Він стрибнув униз, наче синя блискавка. Водночас прогриміло два постріли. Але капітан був уже на землі. Він відкотився вбік, і промені пістолетів дробили каміння біля його голови. Ще мить — і капітан опинився під захистом широкого амортизатора «Синьої чайки». Пірати одразу розбіглися і залягли за камінням.
— Спокійно, він од нас не втече, — пролунав голос Верховцева. — Оточуйте його.
У відповідь гримнув постріл із боку «Синьої чайки». Я розумів, що становище капітана майже безвихідне. Пірати крок за кроком, ховаючись за камінням, оточували його.
— Не стріляй! — крикнув товстун.
Голос його звучав зовсім поряд. І я побачив, що він знову заносить над моїм горлом ножа.
— Якщо вистрілиш, професорові кінець.
І тої ж миті з боку нашого корабля почувся голос:
— Не рухатися з місця! Вас оточено!
Рука товстуна з ножем заклякла. Я кулаком вибив ножа, і він одлетів далеко вбік.
— Ви чуєте? — долинув другий голос із темряви з того боку, куди полетів говорун. — Кидайте зброю.
Пірати поволі підводилися з землі, їхні пістолети дзенькали об каміння.
Я підняв голову і побачив, що з-за амортизатора «Пегаса» вийшов доктор Верховцев у скафандрі, але без шолома.
Я від подиву перекотився на другий бік.
Другий доктор Верховцев, у капелюсі, підняв руки і стояв навколішки.
З протилежного боку до піратів ішов Перший капітан. Точнісінько такий, як монумент на планеті імені Трьох Капітанів, тільки живий, засмаглий, у мундирі капітана далекого космічного плавання.
Звідкілясь вилетів говорун і, лопочучи крилами, опустився на плече капітану. Потім із темряви вийшла Аліса.
Розділ 21
А В ЦЕЙ ЧАС…
Аліса зникла в той момент, коли ми опинилися в полоні. І сталося це так непомітно, що ніхто в підземеллі не звернув уваги на її зникнення. І я в тім числі. Як це їй вдалося зробити, я дізнався згодом. Та коли вже я розповідаю все по порядку, то доведеться розказати, що трапилося з Алісою, поки ми були в полоні, й чому Перший капітан і доктор Верховцев (другий доктор Верховцев) знайшли вхід у підземелля і встигли нас урятувати.
А сталося ось що. Аліса одержала в подарунок на базарі в Палапутрі шапку-невидимку. Її подарував карлик, що продавав риб, яких не було, а він казав, що їх просто не видно. Аліса спершу вирішила, що це жарт — шапка була такою легкою, що нічого не важила. Та коли Аліса повернулася на корабель, прийшла до себе в каюту і заходилася розбирати марки, куплені на базарі, вона знайшла в сумці щось. Це щось було невагомим і невидимим. Тоді Аліса згадала про шапку-невидимку і спробувала це щось розправити й надіти на голову. І стала невидимкою.
Спочатку Аліса хотіла бігти до мене або до Полоскова і похвалитися шапкою, але тут вона згадала, що невидимість — нісенітниця з точки зору фізики, і подумала: якщо вона розкаже нам про те, що шапка-невидимка діє, ми й дивитися на неї не захочемо — не повіримо. Вона відклала шапку-невидимку аж до повернення на Землю, бо така шапка неодмінно знадобиться в школі. Адже коли спізнишся на урок, то завжди можна зайти в клас і сісти на місце так, що ніхто тебе не побачить. І навіть можна (хоч Аліса, звичайно, цього не робила) підглянути в зошит до відмінниці Скорнякової.