— Ну, в цьому випадку «інформаційне поле» ні до чого, — перебив Мак.
— Саме воно, будучи збуджене сумарною енергією мільярдів нервових клітин, мільярдів розумних істот, що мільйони років мешкали на планеті, видається єдино можливим «механізмом» — свого роду гігантським рахунково-розв’язуючим «пристроєм» з необмеженою кількістю зв’язків і варіантів розв’язків — я використовую примітивну фізичну аналогію спеціально для Геворга — «пристроєм», що дозволяє зрозуміти й пояснити випадки прогнозу майбутнього. Коли відповідний сигнал цього поля приймає мозок екстрасенса…
— Все стає ясним на тисячу років уперед, — пробурмотів, не розплющуючи очей, Геворг.
— Бувало й таке, — погодився Кирило, — наприклад, відоме віщування Мерліна[123]…
— Ось-ось, — продовжував Геворг, як і раніше не розплющуючи очей, — наші невдачі пояснюються саме відсутністю серед нас Мерліна чи хоча б здрібнілого середньостатистичного екстрасенса, який пояснив би нам, що шукати, де шукати й навіщо шукати. Любі колеги, чи не збочили ми на слизьку стежку схоластики[124]? Не пам’ятаю хто — загалом, один з наших далеких предків — свого часу кинув крилаті слова «Ех nіhіlo nіhіl fіt»[125]… Чи не розумніше було б спочатку знайти хоч якісь занепалі сліди тутешньої гіпотетичної «працивілізації»…
— А це що, по-твоєму? — запитав Кирило, указуючи на свинцеву коробку, що лежала на столику біля вікна кабіни.
Геворг розплющив очі:
— Це… Якась речовина, склад якої ми ще не визначили. Найпевніше невідомий науці місцевий мінерал. Я, втім, як і раніше не виключаю й веселого жарту наших американських друзів-конкурентів. Знаєте, який був день на Землі, коли Джікс розповів нам про ці кристали і вперше їх показав?
Геворг зробив багатозначну паузу.
— Ну який? — підозріло прогудів шефуня.
— Перше квітня.
— Нічого собі! — вигукнув Мак.
— Все одно, нісенітниця! — переконано оголосив Бардов. — Знаю, колего, ви їх не любите. Це діло смаку. Але навіть кепський смак не виправдовує подібної версії.
— Що ж, майбутнє покаже, — миролюбно відзначив Геворг, накриваючи голову пледом.
«Він шалапутить; серйозно він так не вважає», — подумав Кирило.
— Гадаю, голубе, моя версія анітрохи не фантастичніша, аніж твоя, — долинуло з-під пледа. — Добраніч усім незгодним.
Мак неспокійно ворухнувся у своєму кріслі:
— Повертаючись, однак, до природи «інформаційного поля», Кіре, яка вона, по-твоєму? У світлі всього, що нам уже відомо.
— А ми й зараз знаємо не більше, ніж тоді, коли ти вперше згадав про нього… Виникнення «фантома Азарія», вочевидь, пов’язане з цим полем. Твоє припущення продовжує залишатися геніальним… Чому фантоми перестали з’являтися? Або поле раптом ослабло, або… його «вимкнули». Ослабнути раптом воно навряд чи могло, якщо допускаємо, що воно існує десятки мільйонів років. Отож, воно вимикається… Якщо так, наше перше завдання — шукати «вимикач». Ми цим і займаємось. Що стосується можливої природи самого поля, гадаю, воно подібне до одного з полів, що створюються мозком. Полів цих декілька, але в людському мозку вони надзвичайно слабкі й дуже кепсько вивчені навіть в умовах Землі.
— Значить, усе-таки біополе?
— Біополе — поняття узагальнене. Ним користувалися в минулому столітті, тоді ця частина біології лише починала розвиватися. Поля, які я мав на увазі, — елементи біополя, подібно до того, як у полях мікросвіту вони, — Кирило вказав на Геворга, — виділяють різні типи взаємодій: сильні, слабкі та інші…
— Взаємодії у мікросвіті підтверджуються експериментами й розрахунками, голубе, — почулося з-під пледа.
— Для біополів також, — кивнув Кирило, — хоча тут математичне моделювання й експерименти поки менш надійні, аніж у фізиків. Утім, у складній структурі біополів нині ніхто не сумнівається.
Борода Геворга висунулася з-під пледа:
— Все це схоже на важкопроштрикувану мильну бульку, колеги… Сама ідея «інформаційного поля», породжуваного біострумами мозку, можливо, й принадна, але ж це гола ідея без будь-якого підтвердження. Міг би експромтом запропонувати вам не менше десятка гарних, принадних, а проте цілком фантастичних ідей… Поля, що викликаються біострумами мозку, не можуть існувати після того, як мозок помирає…
123
Мерлін — мудрець і чарівник кельтських міфів, наставник і помічник короля Артура, а до того і його батька Утера.
124
Схоластика — тут: формальні знання, відірвані від життя й практики; мертва, суха наука.