Він указав на матові прямокутники екранів.
— Ваші ракети перестають існувати, колего, — посміхнувся старий академік Кранц. — Перестають існувати як фізичні тіла. Досягши критичної швидкості, їх маса перетворюється на енергію.
— Чи варто відновлювати стару суперечку, — м’яко заперечив Таджибаєв. — Усі варіанти розрахунків показують, що маса ракети повинна зберігати стійкість не лише при субсвітлових, але й при надсвітлових швидкостях. Тому ми й будуємо фотонні прискорювачі, здатні надавати кораблеві швидкість, що перевищує швидкість світла[134]… Чи досягають наші ракети такої швидкості — інше питання. Екрани наразі мовчать. Але хіба останніми роками не вдалося довести, що швидкість світла — зовсім не така стала величина, як, наприклад, вважалося у двадцятому сторіччі? Коли Вища Рада дасть нарешті згоду на відправлення фотонної ракети[135] з людьми…
— Саме це я і вважаю авантюрою! Експериментальні фотонні ракети з автоматами обійшлися людству дорожче від добре спорядженої зоряної експедиції. Праця мільйонів людей, колосальні кількості енергії витрачені даремно. Ми не знаємо долі зниклих ракет і, ймовірно, ніколи не дізнаємося. І ось тепер, ще нічогісінько не довівши, ви ладні ризикувати життям людей… Ви фантазер, колего, одержимий фантазер… На наступному засіданні Ради я голосуватиму за припинення експериментів з фотонними ракетами.
— А я — наполягатиму на їх продовженні, — тихо сказав Таджибаєв.
Професор повернувся із засідання Ради академії вночі. Крізь прозорий купол Головного пульта управління Юрій побачив, як спалахнули в долині зелені сигнальні вогні ракетодрому. Відтак срібляста сигара стратоплана ковзнула на тлі зубчастого, покритого снігом хребта вниз, назустріч різноколірному розсипові вогнів далекого селища.
Юрій поглянув на матові контрольні екрани. Вони мовчали. Вічка сигнальних ламп не світилися. Стрілки приладів завмерли на нульових позначках. Відтоді, як був утрачений зв’язок з останньою експериментальною ракетою, гігантська обсерваторія завмерла в напруженому очікуванні.
Величезні радіотелескопи, встановлені на найвищій вершині Зеравшанського хребта — крижаній піраміді Чимтарзі, вдень і вночі націлені в безкраю далеч космосу — туди, де зникли ракети. Вся приймальна апаратура налаштована так, щоб ловити і розшифровувати лише сигнали фотонних ракет. Складна система фільтрів затримує будь-які сторонні випромінювання, починаючи від земних радіопередач і закінчуючи потоками частинок, які безперервно шле космос. Тому мовчать екрани і не ворушаться стрілки. Від зниклих ракет немає вістей.
Звісно, якби там були люди, вони могли б щось зробити. Але там — автомати. Досконалі автомати, які будь-коли створювалися земними кібернетиками. Автомати виконують задану програму. А кожна програма передбачає скінченне число операцій. Перед непередбаченою випадковістю автомати безсилі…
Юрій накинув легку хутряну куртку і через вузькі двері вийшов на круглу терасу, що оперізувала прозорий купол Головного пульта. Нічне повітря високогір’я було нерухоме й дошкульно холодне. Іскристий розсип зірок здавався дивовижно близьким. Юрій відшукав очима великий хрест Лебедя. Туди, до планет блакитної зірки 61 Лебедя, двадцять п’ять років тому відлетіла Друга зоряна експедиція. Астронавти стартували з Землі в рік народження Юрія. Кораблі Другої зоряної були розраховані на звичайне ядерне пальне, яким користуються ракети в межах Сонячної системи. І самі міжзоряні кораблі мало відрізнялися від міжпланетних. Вони були лише значно більших розмірів і забезпечували максимум зручностей поколінням людей, яким належало змінитися під час польоту. Лише правнуки астронавтів Другої зоряної повернуться на Землю. Зв’язок із кораблями експедиції давно втрачений, але це нікого не турбує. Так і мало статися. Двадцять п’ять років тому радіоапаратура ще не була така досконала, як тепер…
За останню чверть століття створені нові ракети. На них уже можна здійснити подорож до найближчих зоряних світів одному поколінню людей. І, ймовірно, Третя зоряна експедиція, відправка якої запланована через десять років, повернеться на Землю раніше від Другої.
«Роки, роки, — думає Юрій. — Навіть і тепер на це потрібен цілий вік людський. Звісно, Таджибаєв має рацію… Шлях у Великий космос має бути іншим… Завдання вирішать не міжпланетні «тихоходи», а фотонні кораблі, що пожирають простір на субсвітлових і світлових швидкостях. Лише вони збережуть людині безцінний час і відкриють шляхи в галактичну далечінь… Час! Він продовжує залишатися загадковим, як у давнину… Загадковим і наразі всесильним…
135
Фотонна ракета — літальний апарат, що використовує для руху явище випромінювання фотонів (частинок світла).