Якби експеримент із фотонними ракетами вдався!.. Невже швидкість світла — непереборний бар’єр, як вважає академік Кранц, і далі нічого немає?.. Таджибаєв не міг помилитися!.. Адже абсолютних меж у природі не існує… Вони суперечать самій суті нескінченного розвитку… Значить… Значить, швидкість світла — лише один з багатьох порогів. Рано чи пізно людство має переступити його… Двісті років тому у людей був клопіт навіть із подоланням звукового бар’єру швидкості…
Що ж усе-таки вирішила Рада?.. А якщо цього разу Кранц узяв гору?.. Він, певна річ, великий учений і велика людина — Артур Кранц. Перша і Друга зоряні — його дітища. Їм він присвятив усього себе, віддав усю енергію, весь свій величезний талант дослідника і конструктора космічних кораблів. Віддав, знаючи, що йому не судилося дізнатися про результати. Він дуже старий і хворий і, як усі люди похилого віку, трохи консервативний. Раніше він не вірив у успіх дослідів Таджибаєва, але й не виступав проти них. А зараз став запеклим супротивником. Він побоюється, що продовження експериментів із фотонними ракетами затримає відрядження Третьої зоряної. Він уже заперечував проти старту їх останньої ракети, але тоді Таджибаєву вдалося переконати Раду…»
Три роки Юрій працює в цих горах разом із Таджибаєвим. Невже час витрачено намарно? Перша ракета мала повернутися два роки тому. Вона не повернулася. Послали другу. Вона також зникла безслідно. І тепер третя… Можливо, річ у відносності часу? Можливо, Альберт Ейнштейн[136] усе-таки мав рацію?.. У двадцятому столітті його теорія панувала у фізиці… Але потім, коли вдалося зрозуміти фізичну суть гравітаційного поля, багато що в уявленнях Ейнштейна було переглянуто. Міжпланетні польоти також не підтвердили залежності часу від швидкості руху. Проте вона може існувати для субсвітлових швидкостей… Тоді стала б зрозумілою втрата зв’язку з ракетами… Несумірність часу! Для Землі фотонні ракети вже мчать крізь космічний простір майбутнього. Знаходячись на Землі, врахувати несумірність часу неможливо. Людина мусить сама здійснити подорож на такій ракеті. Коли вона повернеться, стане відомою поправка на час. Але рік подорожі на фотонній ракеті може виявитися рівним і двом земним рокам і тисячі років.
«А це означає… Це означає, що наші ракети можуть повернутися значно пізніше, ніж ми їх очікуємо, — думає Юрій, — наприклад, коли нікого з нас уже не буде в живих… І якщо летіти на такій ракеті…»
Юрій дивиться вниз на блискучі петлі автомагістралі. Вони порожні. Професор затримався внизу в селищі. Далебі, це добре. Якби їх спіткала невдача, Таджибаєв приїхав би просто в обсерваторію.
Повними грудьми Юрій вдихає морозяне повітря і посміхається. Кидає погляд на годинник. Скоро одинадцята… Значить, у Москві восьма. О восьмій вечора за московським часом він щодня розмовляє по відеофону з Лю.
Лю — дочка Таджибаєва. Власне, її звуть Леона, але для Юрія вона просто Лю, його найближчий друг і товариш. Вони кохають одне одного. Раніше їх називали б «чоловіком» і «дружиною». Раніше було багато непотрібних слів і дивних умовностей…
Через рік Лю закінчить Академію кібернетики. Тоді вони зможуть довго жити і працювати разом. Лю мріє розшифрувати за допомогою електронних машин таємничу писемність атлантів — найдавнішого з культурних народів Землі. А можливо, якщо досліди Таджибаєва закінчаться успішно, Юрій та Лю стануть учасниками «Першої зоряної F» — першої експедиції землян на фотонному космічному кораблі. Вони стануть піонерами Великого космосу — першими дослідниками планет далеких сонць. І, хтозна, чи не там, на одній з невідомих планет, Лю зможе розгадати велику загадку атлантів, таємничих прибульців з космосу, що багато тисячоліть тому оселилися на Землі й передали землянам частинку своїх знань…
Юрій повертається в башту Головного пульта управління. Матові екрани мовчать, стрілки не змінили свого положення. Стрічки самописних приладів нерухомі. Він збігає гвинтовими сходами на декілька поверхів униз. Відчиняє двері до своєї лабораторії. Сідає перед екраном відеофону. Зараз цей екран також мовчить, та варто натиснути кнопку… Юрій натискає кнопку, й екран оживає. Стрімко змінюють один одного десятки кольорових кадрів, чути обривки фраз, сміх, музику. Обережно крутячи рукоятки налаштування, Юрій відшукує ту єдину хвилю, яка пов’яже його з Леоною… Ось…
136
Альберт Ейнштейн (1879–1955) — один із засновників сучасної теоретичної фізики, громадський діяч-гуманіст. Автор загальної теорії відносності (1906–1916) та ряду інших фізичних теорій.