Висунувшись у вікно і підставивши обличчя прохолодному вітрові, Леона знову і знову думала про ракету, що летіла десь там, нескінченно далеко в чорній порожнечі. Цю гнітючу порожнечу Леона відчувала зовсім поряд — навколо і в собі самій — і від цього гірко ставало в роті і невловима тінь бігла за потягом.
«Час, час, — думала Леона, — дивовижний і загадковий час, повільний і стрімкий тут, на рідній Землі, але такий незнайомий і загрозливий у далечі космосу… Що ти таїш, часе? Чи здогадується він, що я зараз думаю про нього?.. Зараз… Що таке зараз? Земне «зараз» для них може бути вже далеким минулим. Що, коли нас розділяють століття? Тоді для них усе це, весь цей зелений світ, і люди там у горах, і сама я давно мертві. І нічого цього вже немає…»
Стрімко насувався морок тунелю. Леоні нараз стало дуже страшно, здалося, що бракує повітря, що вона задихнеться в задушливій пітьмі. Вона відкинулася в кут канапи, закрила обличчя руками.
А потяг уже вирвався з тунелю до зелених горбатих пагорбів, і попереду заблискотіли блакитні дзеркала тихих озер…
У Парижі Леона провела декілька тижнів. Виконавши доручення Кранца, вона почала працювати в музеї, де зберігалися залишки таємничої культури атлантів, виявлені першими експедиціями, що проникли на дно Атлантичного океану. У тихих залах Леона годинами вдивлялася в загадкові письмена, які збереглися на металі й камені. Дивовижна в’язь знаків не була схожа на жодну з найдавніших абеток Землі. Що вони таке? Символи, можливо пов’язані з поняттями, недоступними земному розумові… Що приховують? Як змусити їх заговорити земною мовою?
Ще задовго до об’єднання землян академії багатьох країн заснували медалі і премії для учених, яким удасться розшифрувати писемність атлантів. Ці премії й медалі нікому не були присуджені. Письмена атлантів продовжували залишатися однією з найбільших загадок історії Землі.
Про стародавню культуру Атлантиди було відомо вже чимало. Ця культура досягла надзвичайної висоти: атланти знали будову атома і геологію, астрономію й медицину, вони виховували талановитих інженерів і геніальних архітекторів. Проте розквіт техніки і культури знаходився в незбагненній суперечності з низьким рівнем суспільного розвитку, з примітивністю філософії, з витонченою жорстокістю меншості щодо більшості. Існувала гіпотеза, що перші атланти прибули на Землю з іншої сонячної системи. Вони створили могутню колонію, але, позбавлені зв’язків з батьківщиною, замкнулися у своїх кастах[149], поступово втратили можливості подальшого розвитку; наука їх зашкарубла, стала метафізикою[150], перетворилася на магію й легенди і врешті-решт загинула разом з останніми жерцями під час грандіозної тектонічної катастрофи. Лише відблиски величезних знань атлантів успадкували найдавніші народи Землі, з якими впродовж тисячоліть стикалася держава атлантів.
Проте все це залишалося гіпотезою. Були й інші гіпотези. Щоб підтвердити чи спростувати їх, треба розшифрувати писемність атлантів. Кранц сказав, що це дуже важливо. Саме зараз. Чому? Можливо, там прихована загадка часу? Адже вони могли прийти на Землю з якогось іншого часу…
Блукаючи вечорами по тихих бульварах і горбатих вуличках старого Парижа, Леона думала, що поставила перед собою нерозв’язні завдання. Скільки учених відступили… Чи не зухвалість починати все спочатку? І таємниця часу… Просто нестерпна ця невідомість. Востаннє, коли вона викликала Чимтаргинську радіообсерваторію, батько відмовився підійти до відеофону. Хтось переказав їй, що професор зайнятий, і екран згас. Краще будь-яка правда, аніж ось так…
Леона уникала галасливих магістралей нового міста з їх рухомими тротуарами, потоками стрімких машин, повітряними поїздами, що проносилися мов тіні над головою. Вона поселилася в старовинному будинку з повільним ліфтом і стародавніми камінами, в яких вечорами горіло справжнє кам’яне вугілля. Будинок стояв на березі Сени, недалеко від кварталу, зайнятого Археологічним музеєм Атлантичного сектора.
У фондах музею Леона познайомилася з маленькою немолодою жінкою-археологом, яку звали Тея. У Теї було цілком біле волосся, блискучі, молоді очі, привітне смагляве обличчя без жодної зморщечки. Вона народилася на південному сході Азії, але все життя прожила в Парижі. Тея допомогла Леоні знайти потрібні матеріали, багато розповідала про Атлантиду. Вона на власні очі бачила руїни міст під час підводних експедицій.
150
Метафізика — тут: ідеалістичне філософське вчення про незмінні начала світу, що не піддаються дослідженню, які нібито є основою всіх фізичних явищ.