Зв’язок з атмосферною ракетою вдалося підтримувати протягом п’ятнадцяти хвилин. Відтак голос Коро потонув у шурхоті перешкод і світла цятка на екрані радара зникла.
— Клята іоносфера! — пробурмотів Строгов.
Більше він не зронив ані слова. Порецький задрімав у своєму кріслі, відтак прокинувся, схопився, почав ходити по темній апаратній. Строгов сидів не ворушачись і не відривав погляду від центрального екрану. Коли добігала кінця сто десята хвилина з моменту старту, на екрані знову з’явилася світла цятка.
— Повертається, — прошепотів Строгов і, відкинувшись у кріслі, заплющив очі.
Порецький квапливо схилився до передавача.
Не вимикаючи сигналів радіомаяка, почав викликати Коро. Коро не відповідав, і Порецький стривожено поглянув на капітана.
— Однак він сам веде ракету, це ясно, — сказав Строгов. — Через п’ять хвилин усе дізнаємося.
Вони зустріли Коро біля тамбура ракетного шлюзу. Світлові сигнали над внутрішніми дверима згасли один за одним, підтверджуючи, що атмосферна ракета зайняла своє місце у шлюзі і що все гаразд. Відтак прошелестіли зовнішні двері тамбура, почулося шипіння дезинфікуючої суміші, якою оброблявся скафандр космонавта. Ще кілька секунд — внутрішні двері безшумно ковзнули вбік, Коро переступив невисокий поріг і, похитнувшись, сперся рукою об стіну.
Строгов поспішив підтримати його, але Коро зробив рукою заперечний жест і вказав на шолом. Заважаючи один одному, Порецький і Строгов допомогли Коро звільнитися від шолома скафандра.
Коро полегшено зітхнув і, обвівши поглядом товаришів, ледь помітно похитав головою:
— Ні… Нічого… Жодних слідів… І сигналів не чути… Зник зовсім…
Голос його уривався, а в глибоко запалих очах з’явилося щось нове. Навіть вираз обличчя став якимсь іншим… Строгов спочатку не зрозумів, що він означає, і насторожено втупився в обличчя Коро. Порецький же, збагнувши в чому річ, свиснув від подиву:
— Одначе, колего, дісталося вам… І це за один політ…
Лише після слів професора Строгов нарешті зміркував, що його так уразило, коли він побачив обличчя Коро. Ліва половина густої бороди молодого планетолога стала цілком білою, а в чорному в’юнкому волоссі над чолом з’явилося широке сріблясте пасмо.
Коро стояв не ворушачись і мовчки дивився на товаришів:
— Це неможливо уявити, поки не побачиш зблизька… — мовив він нарешті. — Немає таких слів у земних мовах… Найбільш спокійна область атмосфери!.. — Коро уривчасто розсміявся. — Спокійна!.. Тисячі вулканів мусять діяти там одночасно, щоб коїлося таке. І це на межі атмосфери. А внизу! Я літав на висоті близько ста кілометрів над хмарним шаром, коли звідти вистрілив страхітливий стовп хмар, на кшталт протуберанця[164]. Я не встиг ухилитися — і мене засмоктало у виниклу поряд вирву. Як уціліла ракета, незбагненно… Я вже гадав, що все скінчено, коли мене викинуло над хмарами наступним «зітханням» цього пекельного казана. Двигуни ракети ще працювали, і це врятувало. Але вся апаратура для аналізів та радіопередавач вийшли з ладу… Здається, я не зважився б летіти ще раз… Ні, нізащо…
Коро похитав головою і закрив обличчя руками.
Не зронивши ні слова, Строгов обернувся і поволі почвалав до своєї кабіни.
Цієї ночі, відмірюваної земним годинником «Землянина», ніхто не ніс вахту біля пульта управління корабля. Безшумно зміїлися стрічки самописців, світилися порожні екрани, ледь чутно гудів електронно-обчислювальний пристрій, та вічно безсонний автопілот слав у навколишню порожнечу до далекої вируючої атмосфери чужої планети один і той самий заклик:
— Ларе… повертайся… Ларе…
Зазирнувши до кабіни управління, Порецький виявив на головному пульті записку:
«Полетів подивитися, що можна зробити ще. Контрольний термін повернення — двадцять четверта нуль-нуль двадцять п’ятого травня. Якщо не повернуся, двадцять шостого травня переводіть корабель на верхню орбіту, встановіть зв’язок із Землею і двадцять восьмого травня вирушайте у зворотний шлях. Траса запрограмована на головному рахунково-обчислювальному пристрої. Початкові параметри…»
— далі йшли колонки цифр.
Порецький пробіг їх очима і задумався. Маючи у своєму розпорядженні ці дані, він, звичайно, доведе «Землянина» до Землі, а навідні місячні станції допоможуть провести посадку… Але Строгов… Щоб підготувати ці колонки цифр, він не стуляв очей цілу ніч, а, закінчивши розрахунки, спустився до шлюзів атмосферних ракет і негайно відлетів.
164
Протуберанці — світні утворення з розжарених газів, що спостерігаються у вигляді яскравих виступів різноманітної форми на краю сонячного диска; збурення сонячної поверхні.