За дверима почулося вовтуження, тупання змерзлих ніг, гучне сопіння. Здригнулася важка суконна портьєра, пропустивши до Великої кабіни Фреда Лоу — маленького, кремезного, майже квадратного в хутряному комбінезоні й величезних унтах[167].
— Мінус п’ятдесят з вітерцем, — прохрипів метеоролог, стягуючи хутряні рукавиці. — Замикай контору, Джеку. Все одно нічого не бачиш.
Скрипнула койка під стелею. Джек Рассел скоса глянув на прийшлого й мовчки відвернувся до окуляра труби.
Лоу насилу виліз із комбінезона, відкинув його ногою в кут; дістав зі стінної шафи пляшку й грановану склянку, налив, випив; обтер рудувату бороду рукавом шерстяної куртки, потягнувся.
— Чортів електричний підігрів не діє, — пояснив він, кивнувши на лежачий у кутку комбінезон. — Нехай Генріх перевірить контакти.
— Генріх залишився у крижаній штольні, — сказав Стонор. — Вони з Тойво хотіли сьогодні прорубатися крізь лід до нижньої жили.
— Безглуздо, — скривився Лоу. — Сидітимуть там, поки не вщухне заметіль.
— Там у них спальні мішки і примус. Можуть сидіти хоч тиждень.
«Тебе б на тиждень замкнути у крижаній печері, — зі злістю подумав Лоу, поглядаючи на рожеву лисину Стонора. — Сьогодні й носа не виткнув назовні…»
— Ого, — сказав Стонор, спостерігаючи за стрілкою приладу.
— Щось нове? — поцікавився Лоу.
— Нічого особливого. Просто високий вміст урану.
— Значить, усе-таки родовище вартісне, — пробурмотів Лоу, позіхаючи.
— Ще б пак, — підняв голову Стонор. — Важливо, що це перша знахідка урану в Антарктиді, а при таких вмістах моє родовище загримить на весь світ.
— Чому ж ми не квапимося сповістити світові про твоє відкриття?..
— Наразі не можемо. Шефи не хочуть, щоб росіяни серйозно зайнялися пошуками урану в Антарктиді.
— Гадаєте, росіяни дурніші від вас, — усміхнувся Лоу. — Можете не сумніватися, Стоноре, вони зробили тут більше від нас із вами.
— Урану вони не знайшли. Вони регулярно повідомляють про свої відкриття. Крім того, більшість дослідників переконана, що урану в Антарктиді взагалі немає.
— А який сенс у вашій знахідці?! Диявольські гори за триста миль[168] від берега. Пекельні морози, урагани, заметіль… Завезти сюди шістьох божевільних і покинути на рік — ще можна. Але будувати тут копальню… не стали б навіть росіяни.
— Вам доводилося бувати на уранових копальнях північної Канади? — задумливо запитав Стонор, підкидаючи на долоні зросток чорних кристалів, покритих жовтими й оранжевими вохрами[169].
Лоу мотнув головою.
— Там вміст урану в п’ятдесят разів менший, а умови ненабагато кращі, ніж тут. Калькуляція проста… Таке родовище вигідно експлуатувати навіть на Місяці.
— Ще питання, де гірші умови — на Місяці чи на Землі королеви Мод, — знизав плечима Лоу.
— Місяць наразі недоступний, а на Землі королеви Мод ми влаштувалися і, зле чи добре, сидимо сьомий місяць.
— Робіть, що хочете, — махнув рукою Лоу, — будуйте тут копальні, міста, аеродроми, розтоплюйте льоди, добувайте уран, дідька, диявола, кого завгодно. Я знаю одне: більше сюди ні ногою. Ні за які долари. Гренландія, Гімалаї, що завгодно, але не Антарктика — будь вона тричі проклята… Одначе, — Лоу зробив паузу і прислухався, — про що думає журналіст? Збирається він годувати нас сьогодні?.. Гей, Рисе!.. Містере Рішаре! Склянки давно пробили[170] на обід, хай йому біс!
Під койкою Джека Рассела відчинилися вузькі двері. З-за дверей виглянув Рішар Жиро — лікар, кухар, радист, а за сумісництвом спеціальний кореспондент однієї з найбільших паризьких газет. Замість кухарського ковпака на голові Жиро була надіта червона феска[171] з золотою китичкою. Великий м’ясистий ніс і руді баки були в борошні, маленькі гострі оченята глузливо поблискували за товстими скельцями окулярів.
— Правда не потребує гучного крику, любий Фреде, — оголосив лікар, підморгуючи Лоу. — Обід готовий, мийте ручки… Що це? — ахнув він, указуючи пальцем на стіл. — Що це? — я питаю. Скільки разів просив не розкладати тут цю отруйну радіоактивну гидоту. Я тремчу над вашим дорогоцінним здоров’ям, а ви…
— Хіба щось зміниться, якщо він прибере їх за фанерну перегородку своєї халабуди? — запитав, сміючись, Лоу. — Не будь страусом, Червона Шапочко. Тут навколо випромінювання. Жили за три милі звідси. А може, вони й під нами. Нам усім забезпечена променева хвороба.
— Порох, зітріть зі столу порох, — твердив Жиро, не слухаючи Лоу. — Він радіоактивний! Обіду не буде, поки не приберете. Збери мокрою ганчіркою, Фреде, і викинь надвір.
169
Вохра — природний мінеральний пігмент з гідроокису заліза та глини від блідо-жовтого до червоно-брунатного і коричневого кольорів; застосовують для виготовлення фарб.
170
Склянки — початково — старовинний судновий пісковий годинник. Згодом так почали називати півгодинний проміжок часу, що визначався ударом у судновий дзвін, а також удар дзвона, що означав цей проміжок часу.
171
Феска — зазвичай червона шапочка у формі зрізаного конуса з китицею; належність національного костюма в деяких східних країнах.