Рассел указав пальцем догори.
— Лише ні кроку від входу, — попередив Стонор. — Чуєте, що там коїться?..
Рассел кивнув і зник за важкою портьєрою.
Через декілька хвилин він повернувся, обтрушуючи сніг з бороди і вусів.
— Бачили щось? — запитав лікар.
— Ні.
Чотири доби бушувала віхола над закрижанілими хребтами Землі королеви Мод. Маси сухого колючого снігу мчали над потонулими в заметах спорудами станції, немов величезна річка в повінь. Навіть опівдні не можна було нічого розгледіти в непроглядній імлі. Зникли скелі й небо, навколишні хребти і глибока долина, що тягнулася на десятки миль на захід, у лабіринт пустельних гір.
Над головою гуділи сталеві троси радіощогл. Свистів і завивав ураган.
Тільки-но згасав короткий день, десь у високості спалахували сполохи полярних сяєв. Їх різноколірні промені не досягали дна розбурханого сніжного океану. Лише мінливі відтінки сніжних струменів виказували невидимий танок вогнів у антарктичному небі.
Радіозв’язок припинився. В хаосі трісків та шерехів потонули не лише голоси південноафриканських і чилійських станцій, але навіть і сигнали сусідів — радянської антарктичної станції «Лазарєв», що знаходилася всього за сімсот миль від англо-американо-французької станції, очолюваної Стонором. Не чутно було й передавача Крижаної печери, де четвертий день перебували відрізані від бази геодезист[174] Генріх Ковальський та геолог Тойво Латікайнен…
Головний вихід з Великої кабіни, біля якого знаходилася будка з метеорологічними приладами, був занесений снігом.
Лоу і Рассел насилу опустили кришку запасного виходу. Пекучий вихор ударив в обличчя, засліпив. Лоу виповз із люка і, лежачи в снігу, почав намацувати дротяний трос, протягнутий до будки з приладами. Руки хапали сухий, сипкий сніг, що відлітав разом з вітром. Нарешті пальці намацали металевий стрижень, забитий у лід.
Лоу чортихнувся.
— Трос обірваний! — крикнув він Расселу, який напружено вдивлявся в навколишню пітьму.
Астроном простягнув Лоу тонкий нейлоновий мотузок. Метеоролог обв’язався ним і поповз у темряву. Рассел уважно стежив, як розмотується мотузок. Час від часу він кидав швидкі погляди вгору, звідки в проміжки між сніжними вихорами проривалися зеленкувато-фіолетові сполохи надзвичайно яскравого полярного сяйва.
«Немов на дні океану чужої планети, — думав молодий астроном. — Однак чому таке інтенсивне світіння? Такого ще не було. І, як на зло, нічого не видно. Сніг несе вище перископа Великої кабіни…»
Мотузок розмотався, Рассел прив’язав кінець до свого пояса й чекав. Легке посіпування свідчило, що Лоу повзав у темряві, навпомацки відшукуючи будку з приладами. Нарешті мотузок перестав сіпатися.
«Дістався, — з полегкістю подумав Рассел. — Бере відліки».
Минуло кілька хвилин. Астроном усе гостріше відчував пронизливий холод. Багатошаровий шерстяний костюм і хутряний комбінезон не були надійним захистом від морозу й вітру. Тут, біля куполу Великої кабіни, було трохи тихше, а як воно Лоу на відкритому обширі крижаного схилу…
Мотузок продовжував залишатися нерухомим. Рассел обережно потягнув його. Сигналу у відповідь не надійшло. Невже мотузка не вистачило і Лоу ризикнув відв’язатися? Це було б чистісіньким безумством у такий буран.
Рассел потягнув дужче. Сумнів зник: кінець мотузка був вільний. Астроном увімкнув рефлектор. Проте сильний промінь світла пробивався не більше ніж на півтора-два метри. Негнучкими пальцями Рассел квапливо прив’язав кінець мотузка до кришки люка і поповз у набиту снігом пітьму.
Стонор неспокійно глянув на годинник:
— Довго порпаються…
Лікар, розвалившись на канапі, неквапливо потягував ром.
Зауваження Стонора розвеселило француза.
Він вискалив великі жовті зуби, хотів щось сказати, але махнув рукою; сміючись, налив собі ще рому.
Стонор спохмурнів і відсунув пляшку подалі від Жиро.
— Прошу вас, лікарю… Останніми днями ви знову зловживаєте цим. До речі, чи не спробувати ще раз зв’язатися з Ковальським?
— Марно, шефе. — Жиро зітхнув. — У ефірі тріщить голосніше, ніж у мене в голові.
— Спробуйте все-таки, а я подивлюся, що роблять Лоу та Рассел.
Лікар, похитуючись, пройшов у радіорубку, що прилягала до Великої кабіни, надів навушники, увімкнув передавач. Тріскотнява в ефірі наче зменшилася. Але що це?..
Маленькі очиці лікаря широко розплющилися. Може, йому здалося?.. Ні, ось знову. Уривчасте загрозливе виття звучало в навушниках. У лікаря пересохло в роті, і він умить протверезів. Ніколи в житті йому не доводилося чути нічого схожого. Виття затихло, відтак виникло знову. Це не могли бути атмосферні перешкоди. Чіткий ритм уловлювався у приголомшливій мелодії, повній болю, туги й невимовної люті. Лікар відчув, що весь холоне. Він зірвав навушники і відкинув убік. Але незрозуміла, страхітлива мелодія продовжувала звучати у вухах.
174
Геодезія — наука про методи визначення форми, розмірів та гравітаційного поля Землі чи окремих її частин, зображення земної поверхні на планах і картах, а також про методи вимірювання на місцевості під час проведення наукових та інженерних робіт.