— Ні за які блага не залишуся тут сам, Стоноре. — Голос лікаря став хрипким від хвилювання. — Ні за які, розумієте?.. Якщо ви не повернетеся до смерку, я… я… з’їду з глузду.
У Фреда Лоу здригнулися кутики губ. Він насилу стримував обурення.
Стонор розгублено розвів руками.
— Тоді тобі доведеться йти зі мною, Рисе. Може, так навіть буде краще. Там може знадобитися твоя допомога. А Фред залишиться у Великій кабіні.
Фред Лоу гуркнув кулаком по столу. Жалібно дзвякнули склянки. Заметушилися стрілки лічильників.
— Це не зимівля, а притулок для безмозких боягузів! — гаркнув розлючений метеоролог. — Чому ти просиш, а не розпоряджаєшся, Ральфе? Кого ти хочеш узяти з собою? Він не отямився з учорашнього вечора і впаде на півдорозі. Не хотів би я бути поряд з вами у разі реальної небезпеки.
— Ти не кричи, а порадь, що робити, Фреде, — тихо сказав Стонор.
— Наче ти сам не знаєш! Забираємо вантаж — і повний уперед. А ти, — метеоролог підніс кулак до самого носа лікаря, — якщо заїкнешся ще про своє боягузтво, ходитимеш забинтований до кінця зимівлі. Ясно?
Лікар перелякано відсахнувся.
— Задрай вхідний люк і не важся відчиняти його, що б тобі не приверзлося. Затямив? І не відходь від передавача. За годину викличемо по радіо Велику кабіну. Ходімо, Стоноре!
У дверях Лоу озирнувся на лікаря, вказав на стінну шафу, клацнув себе великим пальцем по коміру і потряс головою.
… Ще здалека Стонор і Лоу розгледіли довгу постать Рассела. Астроном бродив по глибокому снігу біля крижаного купола, відтак зник в ущелині. Коли Лоу і Стонор наблизилися, він вийшов їм назустріч.
— Як справи, Джеку? — крикнув Стонор, звільняючись від лиж.
— Генріх тут.
— А Латікайнен?
— Його немає.
— І що каже Генріх?
— Нічого. Він непритомний.
Лоу тихенько свиснув.
Усі троє поспішно пройшли у Крижану печеру.
Тіло поляка лежало поверх спального мішка. Квадратне, зрите глибокими зморшками обличчя здавалося скам’янілим. Очі були заплющені, зуби зціплені, під нігтями проступила синява.
— Він живий, — сказав Рассел у відповідь на переляканий погляд Стонора, — але я не зміг привести його до тями.
Лоу нахилився над Ковальським, помацав пульс, похитав рудою головою.
— Кепсько мати кретина замість лікаря.
— Та все ж від нього тут було б більше користі, ніж від усіх нас, разом узятих, — відзначив Стонор.
По тілу поляка пробігла ледь помітна дрож. Лоу простягнув руку, хотів торкнутися його чола, але від волосся Ковальського з тріском ударили синюваті іскри. Лоу поспішно відсмикнув руку.
Стонор, Лоу і Рассел перезирнулися.
— Це схоже на ураження струмом, — пробурмотів Лоу. — Його тіло наелектризоване.
— В усякому разі, це не радіоактивність, — сказав Стонор, підносячи до нерухомого тіла поляка індикатор. — Бачите, стрілка не відхилилася.
— Зачекайте, — раптом промовив Рассел.
Він нагнувся до акумуляторів і вимкнув світло. Стонор і Лоу, схилившись над Ковальським, перелякано відсахнулися.
Брови, волосся й борода поляка в темряві засвітилися яскравим фіолетово-синюватим світлом. Від його обличчя й одягу також струмувало світіння, але слабкіше. Здавалося, на койці розпростерта нерухома фосфоресціююча[179] примара.
Рассел знову увімкнув світло. Сяйво зникло.
— Якась чортівня, — невпевнено протягнув Стонор. — Боюся, що тут і Жиро буде безсилий. А як по-твоєму, Джеку?
— Нам, певна річ, невідома природа розряду, що уразив Генріха, — задумливо відповів астроном. — Однак треба спробувати.
Він узяв бляшанку з-під консервів, яка стояла біля примусу, розрізав її ножицями і розпрямив у плоску пластинку; від’єднав дріт заземлення радіостанції і приєднав його до пластини, відтак розстебнув хутряний комбінезон поляка й обережно торкнувся пластиною голих грудей. Почувся тихий тріск, що відразу урвався, тільки-но пластина щільно лягла на груди Генріха.
Рассел прикрив пластину комбінезоном і знаком підкликав Лоу:
— Тримайте.
Метеоролог без слів скорився. Рассел знову вимкнув освітлення. Тепер засвітилася не лише нерухома постать поляка, але й мідний дріт, що тягнувся до металевого штиря, глибоко вбитого в лід. Незабаром почав фосфоресціювати й лід навколо штиря. У міру того як фіолетова пляма на крижаній підлозі печери ставала ширшою, світіння тіла поляка почало слабшати.
179
Фосфоресценсія — це люмінесценсія (світіння твердих тіл, газів чи рідин, що під впливом певного джерела енергії не супроводжується тепловим випромінюванням), яка продовжується після зупинки дії збуджуючого фактора.