— Можливо, це наші сліди? — відзначив Лоу.
— Хіба вночі хтось із вас наближався до перископа? — запитав Стонор.
Усі заперечно похитали головами.
— Стійте! — крикнув нараз Стонор. — А не чи здається вам, що ось ця заглибина нагадує слід босої ноги? І ця також…
— Далебі, вірно, — погодився лікар. — Ось відбиток великого пальця, ось іще палець, а тут п’ята.
— Це такі самі сліди, які ми бачили позавчора біля входу в Крижану печеру, — сказав Рассел. — На жаль, ми затоптали їх, не встигнувши як слід роздивитися.
Стонор опустився на коліна, уважно розглядав сліди. Відтак він тихо розсміявся.
Лоу й лікар здивовано перезирнулися.
— Друзі мої, все ясно, — урочисто оголосив Стонор. — Точніше, перед нами ще одна дивовижна загадка Антарктиди… Це сліди єті — таємничих снігових людей, які, на думку деяких учених, населяють високогірні області Гімалаїв. На даний час у Гімалаях єті, вочевидь, стали величезною рідкістю. Ніхто з європейців їх узагалі не бачив. Проте я особисто спостерігав такі самі сліди на перевалі Донк’я-Ла, на захід від Евересту[183], кілька років тому. До двох найбільших відкриттів ми можемо додати ще й третє: у Антарктиді збереглися предки людини. І нам необхідно спіймати хоча б одного з них.
— Судячи з того, що вони без зусиль рвуть на частини металеві труби, це буде нелегко, — похитав головою лікар.
— Або вбити!.. Це сенсація: єті на Землі королеви Мод. Я не знаю, що справить більше враження: стародавні виробки чи стародавні людиноподібні мавпи, відкриті нашою експедицією у глибині антарктичного континенту.
— Чи уран, — відзначив Лоу.
— Про уран доведеться мовчати, Фреде, — зітхнув Стонор, — але вже зате єті…
— Можна дати про них кореспонденцію по радіо? — пожвавився лікар.
— Ні в якому разі. Спочатку треба дістати живого чи мертвого єті. Якщо здійняти галас завчасно, нас можуть випередити. У нашому розпорядженні близько трьох місяців до кінця зимівлі. Може, нам пощастить і добудемо не одного, а декілька екземплярів. Гадаю, що опудало єті коштуватиме не менше мільйона доларів.
— Значить, єті вчора поцупили перископ, а сьогодні вночі повернули його? — запитав Рассел, що мовчав весь цей час.
— Переконаний, що саме так і було.
— А навіщо їм це знадобилося?
Стонор сторопів:
— Але… дозволь, мій любий, звідки я можу знати, чим керуються у своїх діях антарктичні мавпи?.. Цікаво, а що ти гадаєш?
— Гадаю, що будь-яку гіпотезу треба спочатку привести у відповідність із фактами і логікою.
— В найближчі дні ти переконаєшся, Джеку, що це зовсім не гіпотеза. А стосовно логіки… Фреде, чи не будеш ти такий люб’язний принести кінокамеру? Треба мерщій сфотографувати ці сліди.
Три дні зимівники Великої кабіни, кваплені нетерплячим Стонором, полювали на таємничих аборигенів Землі королеви Мод.
Погода сприяла пошукам. Сонце з кожним днем піднімалося все вище. Вітру не було. Навіть уночі температура не падала нижче двадцяти градусів морозу.
З ангара дістали аеросани, і Рассел, скориставшись обстановкою, здійснив далекий маршрут на південний схід, туди, де, за його припущеннями, мав упасти гігантський болід. Проте ані місця падіння боліда, ані єті, ані навіть їх слідів виявити не вдалося.
На сніжному покриві зимівники зустрічали лише заструги та борозни, залишені полозами аеросаней. Снігові люди мов провалилися під землю.
— Три дні не було заметілі, — говорив Стонор, повертаючись разом з Расселом на аеросанях із чергового маршруту. — Сліди, залишені ними, мали б зберегтися, а тут… ніде нічого. І, головне, вони перестали ночами наближатися до Великої кабіни. У чому річ?
— Можливо, вони з’являються лише в негоду, — відзначив астроном, різко гальмуючи аеросани перед смугою обледенілих заструг.
— Дивна думка!
— Але фактично так і було, — продовжував Рассел. — Навіть у ту останню ніч вони, вочевидь, з’явилися лише під ранок, коли розгулялася віхола і ми пішли спати. І всі більш ранні ознаки їх візитів збігалися з негодою. Треба зачекати заметілі, Ральфе.
Аеросани викотилися на невисоке плато, що обмежувало з півночі ущелину Крижаної печери. Внизу, в кінці пологого схилу, з’явилися, немов з-під снігу, верхівки щогл Великої кабіни.
Біля метеобудки їх зустрів Лоу.
— Як справи, Фреде? — запитав Стонор, коли затих мотор і осіла сніжна курява, здійнята потужним гвинтом аеросаней.
183
Еверест (Джомолунгма, Сагарматха) — найвища вершина земної кулі (висота за різними даними — від 8844 до 8852 м).