— Післязавтра в Петропавловськ-на-Камчатці.
— Так і думав…
— Сподіваюся, ти витягнув мене з ванни не для того, щоб повідомити це?
— Сподівайся, друзяко. Поки я сам знаю дуже мало…
— Приїхали, — оголосив шофер і загальмував машину біля мармурових сходів, що вели до високих дубових дверей.
Коли вони вийшли з міністерства, була глупа ніч. Вуличні ліхтарі не горіли. Місяць яскраво освітлював безлюдні вулиці. Перехожих не було видно. Звідкись здалеку долинали поодинокі гудки електровозів.
— Ходімо до мене, — сказав Тумов, — усе-таки ближче.
Він перекинув за плече рюкзак Озерова, розкурив сигару і попрямував у бік Красної площі. Озеров не відставав, хоча поряд з масивною постаттю Тумова здавався зовсім маленьким. Стискуючи в зубах погаслу люльку, йшов поряд з приятелем і помахував у такт кроків сіткою, набитою пакунками. Друзі мовчки перетнули Красну площу, піднялися на міст через Москву-ріку.
Тумов раптом зупинився.
— Їсти хочеш? — запитав він і покосився на сітку.
— А ти?
— Страшенно: я не вечеряв.
— За мостом є лавка на набережній, — відзначив Озеров і теж глянув на сітку, яку тримав у руці.
Вони зручно розташувалися на гранітній лаві, яка ще зберегла залишки денного тепла. Озеров розрізав на газеті булку, дістав з рюкзака виделку й ложку. Тумов спритно розкрив кишеньковим ножем дві консервні бляшанки, ударом широкої долоні вибив корок із пляшки з виноградним вином.
Вони черпали консерви з однієї бляшанки і по черзі запивали вином просто із шийки пляшки. А над ними в ясніючому небі яскраво сяяли рубінові зірки старовинних башт.
— Сніданок це чи вечеря? — запитав Тумов, відсовуючи порожню бляшанку і присуваючи другу.
— Це перша трапеза нашого далекого шляху, — сказав Озеров. — Зізнаюся, ніколи ще мені не випадало їсти холодні консерви зі свинини о другій годині ночі на набережній біля Кремля.
— Тут не Монголія. Розігріти нема на чому. Але обіцяю, що там, — Тумов указав на схід, — в найпустельнішій із пустель у нас завжди буде оберемок саксаулу[188], щоб розігріти консерви.
— А пам’ятаєш останню ніч біля підніжжя Адж-Богдо? — запитав Озеров.
— Пам’ятаю…
— І нашу розмову?
— Так.
— Ти й зараз вважаєш, що мав рацію?
— Звісно.
— А я гадаю, що ми з тобою тоді пропустили щось надзвичайно важливе.
— Чи не хочеш ти бува сказати, що загибель американського штучного супутника…
— Атож, Ігорю! Та загадкова радіоактивна аномалія, що проявилася десять років тому, яку ми не змогли відшукати, і вчорашня загибель над цим місцем штучного супутника якось пов’язані між собою.
— Зелена фантазія!
— Ні, не фантазія. Пригадай: пролітаючи над Адж-Богдо, літак Ісарова потрапив у зону такого радіоактивного випромінювання, що вийшли з ладу багато приладів, а екіпаж захворів променевою хворобою.
— Але ми з тобою, — перебив Тумов, — наступного року об’їздили Адж-Богдо і не знайшли жодних слідів радіоактивного випромінювання. Радіоактивна аномалія приснилася Ісарову під час довгого перельоту, а прилади перестали працювати через недогляд механіка.
— Ну, а променева хвороба? Сам Ісаров після перельоту кілька місяців пролежав у шпиталі.
— Я не дуже вірю в його променеву хворобу. Десять років тому її діагностика ще не була розроблена. У Ісарова ж могло бути якесь інше захворювання. Не забувай, — він воював і пережив блокаду Ленінграда[189].
— Що ж усе-таки трапилося вчора над Адж-Богдо? — задумливо сказав Озеров. — У ноті вказано, що розшифровка останніх показів приладів свідчить, ніби супутник потрапив у зону радіоактивного випромінювання і потім був знищений невідомим енергетичним розрядом.
— І наші «друзі» за океаном відразу вирішили, що ми випробували на супутнику нову, секретну зброю, — посміхнувся Тумов. — Дурниці все це, Аркадію! На американському супутнику сталася аварія приладів.
— Саме над Адж-Богдо?
— А чом би й ні. Аварія могла трапитися в будь-якому місці орбіти.
— Тоді навіщо ти погодився взяти участь у роботі змішаної комісії з розслідування?
— Ну, наприклад, для того, щоб знову побачити місця, де ми з тобою працювали в молодості.
— Не вірю. Для цього ти надто зайнятий. Скажи, — хіба тебе не дивує, що й наші геофізичні обсерваторії зареєстрували енергетичний розряд невідомого походження в районі Адж-Богдо? І саме тоді, коли на висоті двох тисяч кілометрів над цим місцем перестав існувати американський штучний супутник.
188
Саксаул — невелике безлисте дерево або кущ, що росте у середньоазіатських солончакових та піщаних пустелях.
189
Мається на увазі блокада Ленінграда (сучасного Санкт-Петербурга) гітлерівськими військами під час радянсько-німецької війни. Вона тривала 900 днів, з 1941 по 1944 рр.