— Я у відчаї, містере Пігастер, що вас так турбує спосіб пересування, — втрутився по-англійськи Очир. — Я у відчаї й від того, що ваші американські літаки й вертольоти, які, безперечно, дуже хороші, будуть тут у Гобі так само безпорадні, як і наші. Гостинність не дозволяє нам іти на ризик. Ми не можемо дозволити, щоб хоч одна волосина впала з голови когось із членів високої комісії.
Тумов ледь помітно підморгнув Озерову, поглядаючи на лисину Пігастера.
— Там, на далекому півдні, — продовжував Очир, — лежить пустеля, що оточує пустельні безлюдні гори. Там немає селищ, немає навіть стійбищ, немає складів пального, немає аеродромів. Постійні вітри й бурани надзвичайно утруднюють посадку літаків і роблять неможливим використання вертольотів.
— Літаки й вертольоти літають навіть в Антарктиці, — відзначив Пігастер.
— Літають і тут, коли немає іншого виходу, — спокійно сказав Очир. — Звісно, можна було б підшукати посадковий майданчик і обладнати його для прийому експедиції. Але на це знадобляться ще тижні. І навіть добравшись літаком до підніжжя Адж-Богдо, однаково доведеться чекати там прибуття коней. А на машинах комісія добереться за п’ять-шість днів. У наших краях машина й кінь надійніші від найновітніших літаків, панове.
— Вирішено, — голосно проголосив Тумов. — Їдемо на машинах. Голосую! Хто за?
Пігастер сліпуче посміхнувся.
— Бачу, що залишився в меншості. Свій протест сьогодні увечері вручу письмово.
Шостий день пробивався караван машин на південний схід, до підніжжя далекого Адж-Богдо. За допомогою саперів були пройдені круті уступи Тамч-Даба, хоча містер Пігастер на кожному привалі твердив, що перевалу вони не візьмуть і лише марно гають дорогоцінний час. Коли вервечка машин піднялася на перевал і мандрівники побачили червоно-оранжеве сонце, що випливало з-за запорошеної імли безкраїх пустель, Тумов сказав американцеві:
— Ну ось, усе гаразд. Залишилася менша половина.
— Треба ще спуститися, — сухо відзначив Пігастер, кутаючись у хутряну куртку. — Цікаво, яка тут висота, містере Тумов?
— Дрібниці. Всього дві тисячі сімсот п’ятдесят метрів над рівнем моря. Рівно на кілометр нижче, ніж гребінь Адж-Богдо.
Пігастер похитав головою, але нічого не сказав. Після від’їзду з Кобдо він посміхався все рідше.
До вечора машини спустилися з перевалу.
Попереду лежали жовті плато Барун-Хурая. Далеко на південному сході, за грядою невисоких горбовин, які ледве проступали на обрії, була Заалтайська Гобі. Смалький вітер гнув до самої землі пучки висохлої трави. Курні смерчі здіймалися високо в повітря на пустельних косогорах і зникали, мов примари. Низьке сонце тьмяне світило крізь запорошену завісу. Невидимий пісок колов обличчя і скрипів на зубах.
Із кабіни першої машини виліз молодий кругловидий монгол у ватянці й фетровому капелюсі з ремінцем біля підборіддя — геолог Батсур, доцент улан-баторського університету; пригинаючись на вітрі, підійшов до Озерова.
— Десь тут має бути стійбище аратів, — почав він, намагаючись перекричати свист вітру. — Станемо на нічліг біля них…
— Арати тут за перевалом, — здивувався Озеров, — відколи?
— Пробують освоювати пустелю, — посміхнувся Батсур. — Вже декілька років приходять зі стадами до підніжжя південного схилу хребта, але туди, — він указав на південь, — далеко не заходять. Туляться до гір. А там, у Гобі, подекуди є хороші пасовища. Бояться чогось. Не хочуть іти на південь… Це стійбище останнє; більше людей не зустрінемо.
Машини покотилися далі по сухому руслу потоку, що стікав напровесні з південного схилу хребта. Русло, складене дрібною галькою, нагадувало широкий путівець і подібно до путівця химерно звивалося серед невисоких червонуватих і чорних скель. Місцями в захищених від вітру закутках траплялися хирляві кущі гостролистого тамариску[201]. Рідкі мітелки ефедри[202] погойдувалися на схилах. Уже темніло, коли попереду біля підніжжя невисокого плато заблищали вогні багать.
Прибуття каравану машин викликало переполох у стійбищі аратів. Звідусіль — з повстяних юрт, від багать, з-за найближчих горбів до машин йшли і бігли чоловіки, жінки, діти у ватяних халатах і гостроверхих хутряних шапках; махали руками, перемовлялися на ходу, кричали, показували на машини і на вкриті снігом скелясті гребені недалеких гір.
Батсур заговорив з аратами. Галас ущух. Пастухи слухали уважно. Багато здивовано і навіть недовірливо похитували головами.
201
Тамариск — південна кущова рослина з дрібними лускоподібними листочками й дрібними, зібраними в мітелку квітками; росте на піщаних і засолених ґрунтах; поширені переважно в пустелях, напівпустелях і степах Європи, Азії та Африки.
202
Ефедра — вічнозелена чагарникова або напівчагарникова рослина з коротким лускоподібним листям та їстівними плодами.