— Не знаю, — труснув головою молодий монгол. — У Гобі багато легенд. Тут про кожну долину, про кожну скелю існують легенди. Завтра спитаю Баточирина.
Наступного ранку Озерова розбудили свист і завивання вітру. Юрта тремтіла від сильних поривів. У повітрі знову було повно тонкого піщаного пилу. Вибравшись зі спального мішка, Озеров побачив навколо страшний безлад. В’ючні валізи були розкриті, вміст розкиданий по підлозі. Серед купи одягу, книг, інструментів та різного похідного спорядження похмуро порпався Тумов.
— Таблиці? — запитав Озеров.
Тумов мовчки кивнув.
Повстяна завіса біля дверей піднялася, пропустивши Батсура.
— Вітер розгулявся, — оголосив він, знімаючи порохозахисні окуляри. — Доведеться чекати. Шляху не видно.
Поступово в юрті зібралися всі учасники експедиції. Останнім прийшов містер Пігастер зі своїм секретарем — блідим мовчазним молодиком.
Снідали мовчки. Квапливо ковтали плов, запивали кислим молоком. Першими піднялися і вийшли шофери, за ними радисти. Коли почали розходитися колектори[204], Озеров попросив їх упакувати валізи, розпатрані Тумовим.
— А що ви шукали, Аркадію Михайловичу? — запитав Жора, колектор Тумова, збираючи розкидане по повстяній підлозі майно.
— Ігор Миколайович шукав контрольні таблиці.
— Та ж вони не тут! — крикнув Жора. — Хтось їх засунув у ящик з ліками. Я ще думав, — навіщо вони там?
Тумов відкрив було рота, щоб прочитати Жорі нотацію, але, спіймавши глузливий погляд Озерова, махнув рукою і промовчав.
Пополудні вітер почав утихати. Вирішено було рухатися далі.
Навантажені машини вишикувалися в похідну колону.
— Розмовляли з Баточирином? — запитав Озеров у Батсура.
— Розмовляв. Сміється. Сказав: «Ідіть спокійно. Громові духи вас не чіпатимуть: заснули надовго».
— А легенду розповів?
— Не хотів. Казав: «Незрозумілі питання ставите. Вчора чужоземець, що розмовляє нашою мовою, питав про великі машини з військовими людьми. Звідки в Гобі великі машини? Ти тепер питаєш про стару легенду. Навіщо вам це?» Розсердився і не хотів зі мною говорити. Сказав: «Треба баранів подивитися» — і пішов.
Озеров задумливо посмоктував люльку.
— Заснули надовго, — повторив він. — Цікаво! Треба обов’язково дізнатися про цю легенду, Батсуре.
— Тепер не скаже, — засміявся молодий монгол. — У нас старі вперті.
Провести експедицію зібралося все стійбище. Арати галасливо бажали успіху, тиснули руки. Дівчата простягали від’їжджим піали[205] з айраном та кумисом[206].
Озеров озирався навсібіч, але старого Баточирина не бачив.
— Поїхав до стад, — сказав Батсур, помітивши питальний погляд геолога. — Доведеться цю легенду самим розгадувати…
Вже два тижні працювала експедиція на північних схилах Адж-Богдо. Коли прийшли коні та верблюди почалися маршрути у глибокі ущелини, що розтинали гірський масив. Машини колесили по передгір’ях. Піші групи штурмували чорні скелі.
Пігастер був невтомний. З ранку до ночі, у спеку і в бурани, носився він на маленькому газику по передгірних плато, виїжджав на круті схили, петляв серед скель. Двічі він заблукав і не повернувся на ніч у табір. Проте обидва рази на другий день ухитрився, одному йому відомим способом, знайти правильну дорогу.
Коли газик заїжджав у лабіринт скель, з яких, здавалося, не було виходу, Пігастер відстороняв шофера-монгола і сам брався за кермо. І щоразу щасливо виводив машину на більш-менш рівне місце.
Шофери прозвали його «літаючим шайтаном[207]», але слухалися беззаперечно. Якби Пігастер звелів з’їхати з прямовисного урвища, вони без вагань виконали б його розпорядження.
Свого помічника Пігастер рідко брав у ці поїздки. Частіше він відправляв його в піші маршрути углиб гір разом із Озеровим чи Тумовим.
Озеров методично, крок за кроком, складав геологічну карту Адж-Богдо. Проте тут, на північному схилі, його припущення не знаходили підтверджень. Гори були складені стародавніми пісковиками і сланцями. Не траплялося ніяких слідів молодого вулканізму, жодних значних аномалій. Батсур під час одного з маршрутів знайшов родовище свинцю, але багато сотень кілометрів, що відокремлювали Адж-Богдо від поселень і доріг, позбавляли цю знахідку практичного значення ще на довгі роки.
Експедиція вже тричі змінювала табір, поступово переміщаючись із північного заходу на південний схід. Незабаром мав відбутися перехід на південні схили масиву.
204
Колектор — тут: особа, що збирає певні зразки чогось (гірських порід, ґрунтів тощо), описує їх і зберігає.
205
Піала — поширена на сході кругла посудина для пиття у вигляді невеличкої розширеної доверху чашки без ручки.
206
Кумис — традиційний молочний напій кочівників з кобилячого (рідше верблюдячого або коров'ячого) молока, заквашеного особливими молочнокислими бактеріями та дріжджами; має приємний освіжаючий кислувато-солодкий смак.