— Куди підемо? — заперечив Батсур. — Ніч, темно. Спатимемо на кошмах[208]. На повстину каракурт не полізе.
— Моя боїться, — твердив Жамбал. — Моя дуже боїться. Моя старий бабуся один каракурт кусав. Бабуся відразу помирав.
— Що трапилося? — поцікавився містер Пігастер.
— Є підозра, що в табір заліз отруйний павук: каракурт, або чорна вдова. Його укус вважається смертельним.
— О’кей, — усміхнувся Пігастер. — Справжня отрута. Сильно діє. Але не стійка. У консервованому вигляді довго не зберігається. Ці павуки є там, далеко, в пустелі. Тут їх немає, — продовжував він, переходячи на монгольську мову, — ні…
— Я бачив, — уперто повторив Жамбал, — тут… Іти треба…
Пігастер спохмурнів і посвітив навколо кишеньковим ліхтариком.
Батсур розстелив поряд з брезентом кошму з грубої повсті. Американець квапливо перебрався на неї й сів, підібгавши під себе ноги.
— Тут тепліше, — пояснив він і погасив ліхтар.
Батсур легенько підштовхнув Озерова ліктем.
— Одного разу павук зле пожартував з одним журналістом, — сказав Аркадій, попахкуючи люлькою. — Журналістові довелося ночувати в польовому стані. Це було в Туркменії на краю пустелі. Там водилися каракурти… Журналіст був не з боязких, але каракуртів боявся смертельно. Він вирішив не спати цілу ніч, проте перед світанком задрімав. Прокинувся від відчуття, що по руці хтось повзе. Він розплющив очі і побачив на своєму мізинці невеликого чорного павука. Хлопець мало не збожеволів від страху. Він лежав, боячись поворухнутися, ні живий ні мертвий і з завмираючим серцем чекав, коли павук сповзе з пальця. А павук усе сидів та сидів і не думав нікуди відповзати. У журналіста затерпла рука й заніміло тіло… Прокинувся його сусід, побачив чорного павука, теж перелякався і порадив швидким рухом струсити каракурта. Журналіст ворухнув рукою, але недостатньо різко. Павук звалився, але встиг укусити його в палець. Здійняли тривогу, і колгоспний коваль запропонував журналістові єдиний шлях до порятунку: негайно відрубати укушений палець. Бідоласі довелося погодитися. Операцію провів коваль. Журналіст не встиг навіть збагнути, що відбувається, як одним пальцем у нього поменшало. Побачивши кров, він знепритомнів. Коли його привели до тями, коваль стояв поряд і зі збентеженою міною пробував вибачатися. Журналіст почав було бурмотіти слова вдячності, але коваль, скрушно похитуючи головою, пояснив, що павука вже спіймали діти. Він виявився зовсім не каракуртом, а нешкідливим хрестовиком…
— Про що розповідав Аркадій Михайлович? — тихо запитав Жора у Батсура.
Батсур, сміючись, повторив по-російськи історію про хрестовика, прийнятого за каракурта.
— А ви знаєте, що ці павуки надзвичайно швидко розмножуються? — почувся з темряви нервовий голос Пігастера. — Кожна самка каракурта відкладає восени понад тисячу яєчок. Яєчка вона поміщає у сплетені з павутини кокони. Навесні молоді павуки вилазять з коконів, випускають довгі павутинні нитки, і на цих нитках весняні вітри розносять їх на великі відстані. А восени кожна молоденька самка знову залишає тисячоголове потомство. Каракурти могли б швидко завоювати пустелі, якби не птахи… Кепсько, якщо тут справді кубляться ці павуки, — виснував американець. — Поодинці вони зазвичай не зустрічаються.
— Присягаюся вусами головного лами[209], — сказав Батсур, — мені почало здаватися, ніби щось повзає по спині під ватянкою.
— Росіяни в такому разі кажуть, мороз пішов по шкірі, — невесело посміхнувся Пігастер.
— Батсуре, хутко розстебни і скинь ватянку, — наказав Озеров і освітив молодого монгола яскравим снопом світла кишенькового ліхтаря.
Сполотнілий Батсур пробіг пальцями по ґудзиках ватяної куртки і майже непомітним рухом плечей скинув її на брезент.
Жора і Жамбал голосно скрикнули.
На білій сорочці Батсура між лопатками сидів великий оксамитово-чорний павук.
— Не ворушитися, — прошепотів Озеров.
Легким рухом руки він змахнув павука на брезент і розчавив записником.
— Спасибі, друже, — просто сказав Батсур і погладив Аркадія по плечу.
— Гм, значить, робітник не помилився, — процідив крізь зуби містер Пігастер, розглядаючи розчавлену комаху. — Клята країна. — Голос американця здригнувся.
Знову ретельно оглянули майданчик табору і виявили ще одного каракурта, який швидко пробіг між камінням і зник у темряві.
Більше нікого не знайшли.
Порадившись, вирішили не змінювати місце табору.
208
Кошма (повсть) — тут: шматок виготовленого з вовни шляхом валяння цупкого матеріалу, що використовується як килим, покривало і т. ін.; повстина.