— Це не метеорит, — сказав Озеров.
— А що?
— Штучна речовина.
— Фантазія, — протягнув Тумов. — Зелена фантазія! У жодній з лабораторій поки що не створено умов, необхідних для синтезу такої сполуки. Її синтез лежить далеко за межами можливостей нашої науки.
— А я не сказав, що ця речовина створена людськими руками, — заперечив Озеров. — Вона була синтезована десятки тисяч років тому розумними істотами, наука яких уже тоді набагато випередила нашу сучасну науку…
— Зачекай, — перебив Тумов. — У вас там не було аварії всюдихода? Ти не того?.. — він покрутив вказівним пальцем біля скроні.
Аркадій мовчки дістав з кишені невеликий згорток, розгорнув. Яскраво заіскрилися в електричному світлі блискучі грані якогось плоского предмета. Це була невелика платівка тієї самої речовини, уламок якої знайшов Жора біля табору. Але ця платівка була тонко інкрустована іншою, ще блискучішою речовиною. Візерунок являв собою складні спіралі, що перетиналися. Достатньо було одного погляду, щоб сказати, що це уламок якогось предмета, створеного розумними істотами.
— Що ж це, уламок міжпланетного корабля? — пошепки запитав уражений Тумов, обережно торкаючись пальцями блискучих граней.
— Ні, це уламок однієї з пластин гігантського конденсатора, що акумулює енергію земних надр. Вулканічне плато Адж-Богдо — це справді величезний конденсатор, але не сонячної енергії, як ти вважав, а ядерної енергії земних надр. Воно порожнисте всередині. Там у колосальних підземних залах стоять нескінченні ряди таких пластин. Спеціальні стрижні сполучають ці пластини одну з одною і з центральним вулканічним каналом. Джерелом енергії, вочевидь, є магматичне вогнище стародавнього вулкана, розташоване на глибині декількох кілометрів під плато. Як вони дісталися до вогнища, поки незрозуміло. Взагалі у всій цій установці дуже багато незрозумілого. Знадобляться десятки років для її вивчення. Ясно одне — це найбільший штучний енергетичний агрегат нашої планети, залишений нам у спадок невідомими прибульцями з Космосу. Можна вважати, що вони з’явилися в Гобі від двадцяти до п’ятдесяти тисяч років тому, коли в Європі і Північній Америці лежав багатосотметровий крижаний покрив.
У невеликій улоговині біля підніжжя Атас-Ула ми знайшли напівзанесені піском залишки космопорту прибульців. На майданчику космопорту збереглися величезні конічні вирви, розташовані правильними шестикутниками. Осадкові породи всередині вирв і поблизу них несуть сліди обпалення й оскління. Ймовірно, ці вирви випалені струменями розжареного газу, що виривалися зі стартових дюз космічних лайнерів. Знайшли ми і спеціальні підземні сховища, з яких можна було безпечно спостерігати за дією енергетичного агрегату, коли він вистрілював запас накопиченої енергії в космос. Між іншим, одне з таких сховищ знаходилося у плато, до якого прилягають руїни ламаїстського монастиря. Розрядка агрегату відбувається раз на п’ять років, у один з днів червня. Цього року енергетичним розрядом був знищений американський супутник, а десять років тому, через декілька годин після розряду, поблизу каналу, що ще виділяв останні порції енергії, пролетів літак Ісарова…
Лами, що жили в монастирі, знали про ці розряди. Вони називали їх танко?м громових духів. А ущелину, що вела до центрального каналу, охрестили Грімкою ущелиною. Так народилася одна з легенд Гобі.
Люди кілька разів проникали в Грімку ущелину. Років триста тому один лама приніс звідти уламок пластини конденсатора. Ми знайшли цей уламок на вівтарі підземного храму в Атас-Ула. Поряд був старий напис, що розповідав про подвиг лами. Напис удалося прочитати Батсуру. Близько до Грімкої ущелини підходив і останній сторож монастиря. Він шукав зниклого внука і потрапив у зону випромінювання. Розтин показав, що він помер від променевої хвороби.
— І ви, ви також спускалися в цю страшну ущелину? — тремким голосом запитала Люда.
— Так. Ми помітили її ще з літака. Вона досягає кратера найбільшого вулкана плато. З вершини конуса спуститися у кратер не можна. Ми проникли туди по дну Грімкої ущелини, яка є тріщиною на південному схилі конуса. Ми навіч бачили нескінченні ряди блискучих конденсаторів, що протягнулися на кілометри. Частина пластин поламана під час землетрусів, але всі блищать так, немов учора виготовлені, хоча їм, либонь, не менше двадцяти тисяч років.