Вогка полуденна спека змусила мене одного разу змінити маршрут. Я спустився з гір до прибережного селища, черепичні дахи якого виглядали з густої зелені над тихою блакитною бухтою.
У маленькій кав’ярні напівголий кельнер-мулат із шапкою кучерявого чорного волосся і великою срібною сережкою в лівому вусі пояснив на суміші французької й англійської, що селище називається Порто-Альте, що тут живуть рибалки, винороби й робітники консервних заводів, що восени в Порто-Альте приїжджають туристи з Європи й Америки.
— Маса туристів, сер, — тараторив кельнер, наливаючи в гранований келих каламутнувате місцеве вино. — Музей, сер. Іншого такого немає на світі. Кожному цікаво подивитися… Атлантида, сер… Справжня, без найменшої підробки… Мосьє чув? Милосердний Господь прогнівався на Атлантиду й послав усесвітній потоп. Усі потонули, окрім найспритніших пройдисвітів. Вони врятувалися на нашому острові. Мосьє не вірить? Щоб я провалився разом з таверною, якщо брешу… Це трапилося давно. Тоді не було вчених, які б описали все це. Лише дещо потрапило в Біблію… Мосьє захоче відвідати музей і сам переконається. Ще келих вина, сер?
Я подякував, розплатився і вийшов на набережну під нерухомі крони гостролистих пальм. На шляху до пляжу помітив будівлю з сірого пористого каменю. Вона стояла осторонь від решти будиночків селища, що тісно збилися на крутому прибережному схилі. За густим, запущеним парком, що оточував будівлю, біліли башти монастиря. У напівзруйнованій огорожі парку була хвіртка. Біля неї напис по-англійськи й по-португальськи — «Історичний музей».
Пляж знаходився в декількох кроках. Викупавшись, я приліг на шезлонгу під парусиновим тентом. Ледь шурхотіли хвилі. Повітря було гаряче й нерухоме. Я ліниво подумав, що мине ще не менше трьох годин, поки спека почне спадати. Сіра будівля знову привернула погляд. Що, коли зайти в цей музей? Там під кам’яними склепіннями в непроникній тіні старого парку могла зберегтися прохолода…
Від хвіртки до будівлі музею вела доріжка, вимощена білими мармуровими плитами. У шпари між ними пробивалася трава. Біля входу нікого не було. В похмурому круглому холі панувала прохолода. В кутку дрімав старий воротар. Я зняв капелюх. Витер хусткою мокре чоло. Старий продовжував дрімати. Я обережно торкнув його за плече. Він підняв голову, поглянув на мене червоними сльозавими очима. Мовчки узяв монету й жестом запросив увійти.
У залах було тихо, пахло мишами. Поскрипували старі мостини. На стінах висіли вицвілі морські карти часів Колумба[23] та Васко да Гами[24], обривки пергаментів, по кутах поблискували лицарські обладунки. У запорошених вітринах поряд з уламками грецьких амфор лежали грубі вироби зі слонової кістки. Біля старовинної підзорної труби красувалися колекція яскравих метеликів з Амазонки й химерні гілки коралів. Усе загалом було схоже на запущений антикварний магазин, господар якого давно втратив надію продати щось із цього залежаного мотлоху.
Пожовклі етикетки пояснювали на декількох мовах, які скарби виставлені для огляду. «Справжній бойовий меч Фернандо Кортеса, щедро принесений у дар музею превелебним отцем Алонзо, ігуменом монастиря Пресвятої Діви; рік 1798». «Колекція кристалів і руд, зібраних на островах Південної Атлантики І. Форстером, натуралістом і супутником уславленого капітана Джеймса Кука; рік 1775». «Канделябр, що належав Людовикові XІV, переданий у дар музею його ясновельможністю графом…» Далі напис був засиджений мухами і не читався.
Мою увагу привернула майстерно виконана модель старовинного судна. Напис свідчив, що це модель каравели[28] Христофора Колумба, зроблена руками його супутника корабельного тесляра Дієго Сантіса в 1496 році. Розглядаючи витончену іграшку, я помітив ледь помітне тавро на мідній обшивці кіля. Кишенькова лупа допомогла без зусиль розібрати напис: «Роттердам. Прейс і Син. Фабрика моделей. 1928 рік». Я продовжив огляд, уже не звертаючи уваги на красномовні пояснення, каліграфічно написані на декількох мовах.
У останній кімнаті висіли потемнілі від часу картини. Я пройшовся ще раз тихими безлюдними залами. Жодного предмету, який міг бути пов’язаний зі зниклою культурою атлантів! Невже кельнер так нахабно убрав мене в шори? Зізнатися, я й не чекав нічого особливого: декілька загадкових черепків, якась плита, викинута океаном. Але щоб зовсім нічого!
23
Христофор Колумб (1446–1506) — іспанський мореплавець, першовідкривач Америки (Багамських та Антільських островів, узбережжя Центральної та Південної Америки).
24
Васко да Гама (1469–1524) — португальський дослідник і мореплавець, який у 1498 році відкрив морський шлях до Індії новколо Африки.
28
Каравела — три— або чотирищоглове морське вітрильне судно зі складною системою вітрил, що дозволяла пливти не лише за, але й проти вітру; на каравелах іспанці й португальці почали здійснювали перші далекі морські подорожі.