— А, значить, ти порушив закон, розповівши мені про це?
— Я гадав, старий не розумій…
— Дурниці все це, Шоди, — сказав я рішуче. — Це ваші мулли[61] вигадали. Адже, либонь, ніхто ніколи не бачив цих «снігових шайтанів».
— Яка людина бачила, та зовсім пропала, ніколи додому не приходила, — резонно відповів Шоди.
— Тим більше дурниці, — повторив я.
— Я не знаю. Стара людина каже — є «сніговий шайтан». Я не бачив. Один раз чув, як кричав «сніговий шайтан», чув, як кінь собі тягнув. Памір було — Бель-Дара… Пам’ятаєш?..
Я з подивом поглянув на Шоди. Він замовк, задоволений враженням, яке справили його слова.
Бель-Дара!.. Це було кілька років тому. Так, я пам’ятав її добре… Працюючи там, я одного разу не встиг до темряви повернутися в табір і заночував у печері в горах. Тієї пам’ятної ночі табір стояв на Бель-Даринському льодовику. Вночі мене розбудили постріли, що долинули з боку табору. Я вирішив, що на моїх товаришів напали басмачі, і, хоча ледве почало світати, з великими осторогами, дуже стривожений спустився до табору.
Дівчина-колектор[62], Шоди і ще один робітник, страшенно перелякані, зустріли мене так, наче я був приходнем з того світу. Шоди не хотів вірити, що я повернувся живий. Стріляли вони, щоб відігнати від табору зграю якихось звірів, котрі зникли зі світанком. Що це були за тварини, вони в темряві не розгледіли. На жаль, мої товариші відбулися не лише переляком. Із п’яти коней, що знаходилися в таборі, двоє безслідно зникли, а двох покусали нічні хижаки. Вцілілі коні були такі налякані, що їх удалося спіймати лише до вечора.
Незважаючи на втому після цілого дня метушні, Шоди і другий робітник благали мене піти з ущелини до настання темряви. Я все ще сподівався знайти зниклих коней і дізнатися, що за звірі проникли вночі до нашого табору. Проте довелося поступитися. Ще завидна ми спустилися до гирла Бель-Дари. Але навіть там, кілометрах у двадцяти від попередньої стоянки, Шоди і другий робітник не почували себе в безпеці. Вони прив’язали коней біля самих наметів, усю ніч не спали й палили величезне вогнище. Роботи в цій частині району були закінчені, і вранці ми пішли далі, в долину іншої річки.
Шоди й робітник запевняли, що не знають, які звірі напали на табір. Шоди охоче погодився з припущенням, що це були вовки. Проте колектор Женя, страшенно перелякана пригодою на Бель-Дарі, стверджувала, що звуки, які вона чула, не були схожі на вовче завивання. Рани на конях, здавалося, були нанесені зубами якихось дрібних хижаків. Що це були за хижаки?.. Чому Шоди, який знав, що я озброєний, визнав мене загиблим, коли я не повернувся до опівночі? Йому було добре відомо, що влітку гірські вовки не небезпечні. Все це виглядало дивно й загадково, але загадок у роботі геолога зустрічається багато, і події на Бель-Дарі вже почали заступатися новими переживаннями, аж раптом, без будь-якої видимої причини, здохли коні, покусані невідомими хижаками. Мені здалося, що робітників не здивувала загибель коней. Пізніше я дізнався, що Шоди ще на Бель-Дарі сказав:
— Бідний конячки скоро помирав будуть…
Я не сумнівався, що Шоди знає більше, ніж каже. Недаремно після ночівлі на Бель-Дарі він квапив мене з придбанням нових коней.
— Два кінь пропав, два новий купувати треба, — наполегливо повторював він на кожному привалі.
Я не звертав уваги на його поради, розраховуючи обійтися трьома кіньми. Наближалася осінь, а з нею й кінець робіт. Покусані коні, здавалося, видужали — їх вигляд не вселяв побоювань. Здохли вони цілком несподівано. Довелося припинити роботу й їхати за новими кіньми. Ми поїхали удвох із Шоди. Дорогою я кілька разів намагався заговорити з ним про загадкову загибель коней і пов’язати її з подією на Бель-Дарі. Але Шоди мов води в рот набрав — від нього не можна було добитися жодного слова.
— Дурний кінь поганий трава їв, — байдуже процідив він крізь зуби у відповідь на всі мої міркування.
— А чому третій кінь здоровий?
Шоди мовчав.
У кишлаку, який був метою нашої поїздки, я подався в сільраду засвідчити акти на загиблих коней. Я не сумнівався, що із засвідченням актів будуть труднощі; при надто загадкових обставинах зазнали ми наших втрат. Коли я розповів секретареві сільради, жвавому молодому таджикові, що досить добре говорив по-російськи, навіщо я прийшов, він раптом став дуже серйозним і детально переклав мою розповідь таджикам, що знаходилися в сільраді. Ті уважно вислухали його, з цікавістю і переляком поглядаючи на мене і співчутливо хитаючи головами. Акти були засвідчені без зволікань. Я спробував дізнатися, що думає секретар про загибель коней, але він раптом перестав розуміти мене і зайнявся своїми паперами. Довелося піти.
61
Мулла — нижчий сан служителя релігійного культу у мусульман; часто виконує також функції вчителя і судді; знавець Корану і релігійних обрядів; зазвичай обирається віруючими зі свого середовища.
62
Колектор — тут: особа, що збирає певні зразки чогось (гірських порід, ґрунтів тощо), описує їх і зберігає.