— Ні.
— У новій історії планет про нього згадується; лише не все… Далеко не все… Мені казали, що воно було стерте з поверхні Аости — залишився лише мол; але, виявляється, пісок зберіг дещо…
«Велике селище, — думав Івар, — а ми й не знали. Тут, звісно, треба організувати розкопки»…
— Це місце не можна чіпати, — сказав нараз Інспектор, — на ньому печать прокляття. Його слід забути назавжди. Я також хотів би забути, але доля привела мене саме сюди. Чи це насмішка долі?
У його голосі прозвучала така гіркота, що Івар здригнувся.
— Що тут трапилося, Інспекторе?
— Розплата… Розплата за зло, здійснене на Аості.
— Ви могли б… розповісти?
— Я мушу це зробити. Можливо, тоді… — він закусив губу… — Втім, однаково… Ви тут живете, ви маєте знати. — Він помовчав, збираючись з думками, відтак заговорив, відчужено дивлячись перед собою. — Після першої ж висадки на Аосту її дивовижний світ привернув увагу не лише учених, але й «лицарів удачі»… Це був час жорстокого суперництва в космосі. Поки на форумі ЮНЕСКО[87] домовлялися про склад і плани наукових експедицій на Аосту, дехто вже почав видобувати тут платину й алмази. Ви згадували про копальню на південному континенті. Колись їх було тут багато, платину добували просто з річкових і прибережних розсипів. Гірникам потрібна була їжа. Того, що привозили, не вистачало. А місцеві ліси і прерії кишіли життям. Спочатку полювали лише для того, щоб добувати м’ясо. Відтак увагу привернули шкури, кістка. І почалося. Я потрапив сюди, коли хутра з Аости на Землі цінувалися дорожче від золота. Наукові станції — вчені все-таки їх тут створили — на той час уже були знищені. Тут буяла «хутряна лихоманка»; конкуруючі ганги воювали один з одним за мисливські угіддя й за добуті хутра. Виникали й розпадалися «об’єднання» й «спілки». Вчорашні союзники перетворювалися на непримиренних ворогів, коли справа доходила до поділу здобичі. На Землі мовилося про співпрацю в космосі, тут річкою лилася кров. Утім, така історія не лише Аости… Так було й на Землі, коли вихідці зі старої Європи «відкривали» для себе «нові» континенти за океанами…
Я тут починав «вільним мисливцем», відтак змушений був приєднатися до одного з гангів. На чолі його стояв чоловік заповзятливий і відважний. Тут, на березі цієї бухти, була наша база і наша «столиця». Незабаром вона стала значним селищем. Потіснивши інші ганги, ми стали володарями цілої півкулі. У нас з’явився свій міжпланетний корабель для зв’язку з Землею. Багато «мисливців» обзавелися сім’ями. У цьому селищі жили жінки, діти… Але ситуація почала змінюватися. Перші роки полювали переважно на крупну дичину, і найбільш цінною здобиччю були риндлі. Вони ставали все більш рідкісними. Адже ми лише знищували. У колонії почалося бродіння… Мені вдалося об’єднати невдоволених і… Загалом, я опинився на чолі гангу. Мій попередник вирішив повернутися на Землю. У нас не залишалося іншого виходу — треба було переходити на дрібну дичину… — Він раптом замовк і почав озиратися.
— «Дрібна дичина» — це вони? — запитав Івар.
— І вони також… Ні… Насамперед вони, тому що їх хутро виявилося найбільш цінним. Незабаром воно почало цінуватися дорожче, ніж хутро риндлів, хоча риндлів ми добували все менше. На відміну від полювання на риндлів, яке завжди було ризиком, «дрібна дичина» добувалася легко і безпечно. Це навіть не можна було назвати полюванням. Ми просто вбивали палицями, ножами, і вони вмирали без звуку, без опору. Справи нашої колонії знову пішли в гору, хоча на Землі об’єднані нації до цього часу вже ухвалили закон, що забороняв безконтрольне винищення живих істот на інших планетах.
Але ми свистали на земні закони. А тим часом відплата насувалася. Мушу вам сказати, Іваре, що спочатку риндлі ніколи не нападали на нас першими. Поранені, вони ставали дуже небезпечними; необережний мисливець або мисливець недосвідчений часто сам перетворювався на жертву. Але повторюю, першими риндлі не нападали, навіть якщо бували оточені. І ось почалося щось дивне.
Риндлі почали нападати на мисливців, що видивлялися іншу дичину. Виявилося, що їх не так уже й мало на Аості. Можливо, вони навчилися ховатися від нас. Частіше риндлі нападали з засідки або вночі на польові табори. За короткий час загинула велика кількість мисливців і серед них багато старих і досвідчених. Почалася справжня паніка. Люди стали боятися виходити за межі селища. Навіть добре озброєні групи мисливців тепер поверталися ні з чим, а часто і не в повному складі. Ми зрозуміли, що нам оголошена війна, і вирішили завдати контрудару. Головним супротивником ми вважали риндлів — це була перша фатальна помилка… Якраз у цей час я збирався летіти на Землю з черговою партією цінного хутра. На кораблі залишалися вільні місця, і я запропонував захопити з собою жінок і дітей. Не тому, що ми побоювалися за їх долю, просто на їх охорону доводилося відволікати частину мисливців. На жаль, летіти погодилися не всі, а я не став наполягати. Це виявилося другою фатальною помилкою, тому що врятувалися лише ті, хто полетів зі мною…
87
ЮНЕСКО — спеціалізована установа ООН, створена у 1946; ініціює й координує міжнародну співпрацю в галузі освіти, науки й культури.