Золотисто-бузковий звір ворухнув масивною головою і, наморщивши чоло, переводив погляд з Інспектора на Івара й назад. Його бурштинові очі ледь звузилися, а чорний кінчик хвоста почав рухатися швидше.
— Перестаньте, — твердо сказав Інспектор. — Ну ж бо, — він різко вивільнив руку і встав. — Не важтеся рушати з місця. Це наказ. Відверніться. — Він зробив крок у напрямку до звіра.
— Ні, — прошепотів Івар, — ні, не хочу…
Насилу долаючи кволість, що охопила його, Івар звівся на раптом затерплі ноги й обернувся до чудовиська. Інспектор уже знаходився на півдорозі.
— Слухай, риндлю, — закричав Івар, задерши голову, — не чіпай його! Будь ласка. Він усе зрозумів. Не чіпай! Прошу тебе.
Широкий чорний ніс ворухнувся, втягуючи незнайомі запахи. Риндль звузив очі й нараз роззявив рожеву пащу в тривалому солодкому позіху. Зблиснули ряди гострих сліпучо-білих зубів, довгі вуса відігнулися до круглих вух. Закривши пащу, риндль подивився вниз на Інспектора, що стояв перед ним. Іварові здалося, що в погляді круглих жовтих очей не було злості, радше подив, а можливо, нудьга.
Раптом чорний ніс знову здригнувся, зморщився, бурштинові очі знову звузилися і риндль голосно чхнув.
Інспектор, який устиг затулитися ліктем, ледве втримався на ногах. Риндль мигцем глянув на нього, позадкував, гидливо обтрусив передні лапи й, різко обернувшись, зник за деревами.
Івар схаменувся перший. Перевів подих, зробив крок до Інспектора, шепнув:
— Ну ось, він також зрозумів… Мерщій повертаймося. Побігли!
Інспектор не відповів. Опустивши голову, мовчки подався за Іваром.
Коли вони злетіли, пухнаста руда кулька викотилася з чагарнику на мису, розпросталася, сівши на коротких задніх лапках, і, піднявши до неба довгий темний писочок, довго дивилася їм услід. Відтак поплескала себе передніми лапками по черевці, підібрала пухнастий хвіст і зникла в кущах.
На базу Заповідника Інспектор та Івар повернулися затемна. Леа чекала їх на веранді. Обіймаючи Івара, шепнула:
— Я дуже тривожилася. Радирував Дон. Він бачив на півночі свіжі сліди риндля…
— Так, я знаю, — сказав Івар. — Ми там були; я читав його записи. Здається, риндлі, не зовсім те, що ми гадали, люба… Далебі, ми їх більше не побачимо.
Леа поглянула на нього, посміхнулася:
— Ще один крок до контакту, еге ж? Вони мають повірити… Мають… І знаєш, птахи сьогодні повернулися… А він?.. — Леа кинула швидкий погляд на Інспектора.
— Він… — Івар, посміхаючись, мовчки дивився на неї.
Леа зрозуміла, тихенько розсміялася:
— Значить, сьогодні він спатиме спокійно.
— Авжеж, і завтра покине Аосту назавжди…
Переклад В. Геника
Перекладено за виданням: ШАЛИМОВ А. И. Тайна атола Муаи: Научно-фантастические повести и рассказы. — Ленинград: Детская литература, 1986. — 304 с. — (Библиотека приключений и научной фантастики).
ЗУСТРІЧ НА СТАРІЙ ЕНЕРГОЦЕНТРАЛІ
Я не дуже старий, хоча був ще хлопчаком, коли тут — у долині — бурили перші свердловини. Готові свердловини замикали важкими вентилями, а поряд заганяли палю з неотесаної модрини й писали суриком[88] на листі фанери: «Обережно — окріп!»
Ці написи я бачив на вицвілих фотографіях у батьковому альбомі: безлюдна долина з рідколісою тайгою, коричнево-попелясті схили Камбального, бурові вишки, труби, втиснуті руками геологів у камчатську землю. Коли вентилі ледь відкривали, труби фонтанували окропом. Гарячі струмки стікали по затоптаному моху в сизувату піняву Паужетку…
Батько в молодості розвідував Паужетське родовище природної пари, а відтак будував першу на цій землі геотермальну електростанцію[89]. Спочатку вона була зовсім маленькою, — давала струм декільком консервним заводам. А потім розрослася… Пам’ятаю, її називали гігантом далекосхідної енергетики… Як давно це було? Давно і недавно… Всього — вік людський…
А втім, що таке людський вік? У дні моєї юності — на коло сімдесят років. А зараз… У сто двадцять лікарі не дозволили мені їхати до Гренландії. Але, чорти б мене вхопили, я не хотів здаватися. Я не міг уявити себе без роботи. Вона була необхідна мені як повітря — справжня робота, пліч-о-пліч з міцними людьми; суворі вітри, льоди й довгі ночі з веселками полярних сяєв… Вийдеш із теплого будиночка в ніч і слухаєш тишу льодів. А вона особлива — ця тиша. Дзвенить у ній щось далеке, нестерпно бентежне, мов очікування вічної новизни. І п’єш морозяне повітря, дошкульно холодне, чисте, мов прозоре джерело. З кожним ковтком сил прибуває. Хіба можна людині без цього?..
88
Сурик — тут: природна мінеральна фарба оранжево-червоного або червоно-брунатного кольору.
89
Геотермальна електростанція працює на природній парі вулканічної області; такі електростанції вже існують на даний час поблизу вулканів Італії, Ісландії, на Новій Зеландії; потужність цих станцій наразі невелика, але їм належить майбутнє; подібна станція побудована на Камчатці; вона дає електричний струм рибоконсервним заводам.