— Залишки нека[107] — на місці жерла вулкана, — лаконічно пояснив Мак.
— Що, вулканічний кратер? — запитав Геворг.
У його голосі прозвучав сумнів.
Мак кивнув:
— Як на мене, так… Дехто, щоправда, не згоден. — Він похитав головою. — Ми тут сперечаємося з кожного приводу. Сперечаємося й сперечаємося… І багато чого не можемо зрозуміти. Суцільні загадки. Що далі, то більше…
— Але такі широкі кратери з пласким дном, здається, прийнято вважати метеоритними, — відзначив Кирило. — Як, наприклад, Арізонський чи Попігай у нас у Сибіру. Поперечник цього кратера кілометрів сорок. Нічого собі вулкан.
Мак знизав плечима:
— Тут є й ще більші вулкани. А цей — найпевніше кальдера[108] — залишки вулкана, зруйнованого вибухом. Потім у центрі кальдери утворився ще й менший вулкан. Ми щойно минули центральну гірку — це й є залишки пізнішого вулкана. Тут складність у іншому…
— У чому саме?
— Лід… Викопний лід… Скрізь. Ми з ним зіткнулися, тільки-но почали буріння. Я через нього на другу зміну залишився. Винятково через нього…
— Не розумію, — сказав Геворг. — Який лід? Де? У полярних областях?
— Якби ж то! — усміхнувся Мак. — Скрізь, розумієте, скрізь. Тут і біля нашої бази… Скелі, ось як гребінь цього кратера і його центральна гірка — вони стирчать з-під льоду. Ви думаєте, ми зараз їдемо по кам’яному ґрунту? Дідька лисого! Під нами лід, присипаний піском і щебенем. І скільки його, ніколи не знаєш.
— То що ж у вас виходить? — Кирило здивовано поглянув на водія. — Марс — планета-океан, замерзлий океан?
— Майже, — кивнув Мак. — Майже… Втім, це наразі моя — крайня точка зору. Далеко не всі зі мною згодні. Свердловин ще мало.
— На скільки ж удалося заглибитися?
— Ненабагато. Перші сотні метрів. Але всюди одне й те саме… Десять, двадцять, тридцять метрів «товченої цегли», як каже ваш колега. — Мак кивнув на Сергія. — Далі суцільний лід.
— Скільки? — спробував уточнити Кирило.
— Ніхто не знає. Всі свердловини довелося зупиняти у кризі. Її товщина багато сотень метрів, а можливо, й кілометри.
— Це на рівних ділянках, а на узвишшях?
— Там піску і щебеню більше. Але все це наноси, принесені вітрами. Під ними також лід.
— А скельні ділянки, — запитав Геворг, — ось, наприклад, гребінь кратера, через який ми перевалили. Що під скелями?
— Там, звісно, корінні породи. — Мак кинув швидкий погляд на Геворга, вочевидь здивований його непоінформованістю. — Виходи кам’яної кори Марса. Вони стирчать крізь лід. До того, як океани Марса промерзли наскрізь, такі гребені могли бути островами.
— Нічого собі відкриття! — вигукнув Геворг. — Замерзлі й поховані пісками океани Марса. Ви з моїх дурних питань не дивуйтеся, — додав він, — моя спеціальність фізика атмосфери. У геології я профан[109].
— У нас тут геологію називають ареологією[110], — зазначив Мак, — хоча, може, це й не зовсім правильно. Ареологія — наука про Марс у цілому, включаючи і його кору, і льоди, й атмосферу. Ареолог широкого профілю у нас один — шефуня.
— Ваш начальник?
— Він тепер і ваш також. Залишається на п’яту марсівлю… А тутешні викопні льоди, промерзлі до дна океани — відкриття останніх місяців. Ще не встигло потрапити в жодні звіти.
— Ви це розлузали, коли ми летіли?
— Загалом, так, — кивнув Мак. — Ну ось і наша станція… Зі щасливим прибуттям на «Марс-1», колеги!
Всюдихід загальмував. За вервечкою червонуватих дюн, які вони щойно минули, відкрилася простора улоговина з пласким коричнево-бурим дном. У центрі улоговини блакитними півкулями здіймалися куполи Бази. Біля найбільшого куполу на високій щоглі тріпотів на вітрі червоний із золотим гербом прапор.
— Загадки, суцільні загадки, — сказав професор Микита Бардов — «шефуня», як його називали поміж себе співробітники станції.
Шефуня був неквапливий, масивний, червонолиций, бородатий. Говорив густим басом із металево-дзвоновим відтінком. Його незворушність і спокій у найважчих, навіть екстремальних ситуаціях вважалися зразковими. На станції існував неофіційний, але всіма визнаний еталон стійкості й витримки, — «одна шефуня» — величина, близька до нескінченності, в малих частках якої оцінювалася витримка решти учасників марсівлі.
Шефуню відрізняли ще виняткова коректність, залізна логіка, непохитна воля й апостольська доброта. При необхідності викартати когось він завжди переходив на здрібнілі й пестливі форми мови.
107
Нек (жерловина) — стовпоподібне тіло, що виповнює жерло вулкана вулканічним матеріалом — лавою, туфами, вулканічними брекчіями тощо. У поперечному перерізі неки бувають округлими, овальними і неправильних обрисів завбільшки від декількох метрів до 1,5 км. При руйнуванні рухлого вулканічного матеріалу неки, складені зазвичай твердішими породами залишаються, утворюючи характерні стовпи.
108
Кальдера — циркоподібне заглиблення на вершині вулкана, здебільшого круглої чи овальної форми з крутими стінками і більш-менш рівним дном, що утворилося внаслідок провалу вершини вулкана та, у деяких випадках, місцевості, що прилягає до нього; від кратера кальдера відрізняється походженням і більшими розмірами (у поперечнику до 10–15 км і більше); часто кальдера може бути наповнена водою; розрізняють вибухові (експлозивні) кальдери, які утворюються при вибухах вулканічних газів, і кальдери обвалення (гравітаційні), які виникають при осіданні гірських порід по розломах, що облямовують вулкан.