— Джікс згадав про світіння в ультрафіолетових променях…
Геворг заперечно труснув головою:
— Ці уламки не світяться.
— Дивно, — відзначив Кирило, продовжуючи струшувати коробочку. — Не допускаю думки, що це блеф[119]… Навіщо? Адже ми завжди можемо перевірити хімічний склад. І якщо це справді кварц…
— А чи не міг хтось тоді підмінити коробку? — припустив Геворг.
— Грідлі, наприклад? — примружився Мак.
— А чом би й ні. Він явно не хотів, щоб Джікс віддав нам половину.
— Ні, тут щось інше, — задумливо пробурмотів Кирило. — Інше… Так… Зачекай зі своїм викриттям, — звернувся він до Геворга. — День-два… А поки залиш цю штуку мені.
— Будь ласка, — Геворг устав і потягнувся. — Йду спати, — оголосив він. — Останні кілька діб майже не спав…
— Що хочеш із цим робити? — запитав Мак, коли Геворг вийшов.
— Ще не знаю, — Кирило обережно відкрив свинцеву коробочку. — Подумаю… Справді схоже на кварц.
— А уламки з зеленими позначками є?
— Є… Ось вони…
— Я також не допускаю блефу, — відзначив Мак, устаючи. — Вже пізно, Кіре. Мабуть, на сьогодні досить?
Залишившись наодинці, Кирило поринув у роздуми.
«Без сумніву, це ті самі уламки, які на очах у всіх зважував Гіббі, які Джікс пересипав відтак у свинцеву коробочку і вручив шефуні. Чому вони раптом утратили свої дивні властивості? Вже тоді на американській базі відтворити фантом не вдалося. Можливо, річ зовсім не в сонячних променях або не лише в них? Де шукати ключ до того, що зберігають ці уламки? Зберігають протягом десятків чи навіть сотень мільйонів років. Тутешні фантоми теж перестали з’являтися… Як усе це ув’язати в єдину систему?»
Кирило піднявся з-за столу, почав походжати по тісному обширі своєї кабіни; чотири кроки в одному напрямі, чотири у зворотному.
«Естафета розуму… Фаетон, Марс, Земля… Американці стверджують, що абсолютний вік шарів, у яких була знайдена галька, близько 80 мільйонів років. Мезозойська ера Землі… Час динозаврів… Що ми знаємо про земний мезозой[120]? Здавалося б, і багато, і страшенно мало. Загадкові епохи наростаючого розширення Землі, гігантизму форм життя, страхітливих метаморфоз рослин і тварин, велетенських лавових виливів…
Земля раптом почала роздуватися й набухати, мов дозріваючий кокосовий горіх. І, як у дозріваючого кокоса, зовнішня оболонка не витримала, була розірвана на шматки — нинішні континенти. Показався глибинний шар, залікований базальтовими лавами, — нинішнє дно земних океанів. Ймовірно, щось трапилося і з силою тяжіння — гігантські ящери мезозою навряд чи могли б існувати в нинішньому гравітаційному полі Землі. Де шукати слід естафети розуму в хаосі мезозойських перетворень Землі? І пізніше — також нічого до самої Атлантиди[121], про яку ми — люди XXІ століття, — ще продовжуємо сперечатися».
Кирило зупинився, сперся обома руками об край столу, окинув поглядом розкладені на столі папери.
«Проект, пропозиції… Мак, звісно, має рацію… Надто хистко, непереконливо… Значить… Значить, доведеться ще раз почати спочатку… Із самого початку. Залишилося три дні і три ночі. Має вистачити…»
Кирило опустився в крісло, різким рухом відсунув списані аркуші і, поклавши перед собою чисті, почав швидко писати:
«В другій половині минулого століття відомий планетолог Олексій Савченко сформулював свою славнозвісну гіпотезу про нестаціонарні явища при розвитку планетних систем і про наслідки розриву Фаетона для інших планет земної групи…»
Кирило не вклався у відведений час — говорив майже годину. Всупереч звичаю, Бардов не зробив зауваження, а продовжував уважно слухати, погладжуючи бороду. Коли доповідь була закінчена, запала довга мовчанка.
Кирило обвів поглядом обличчя присутніх. У очах Геворга причаїлася іронічна посмішка. Мак кивнув схвально, але ледь насторожено — з чимось, мабуть, був не згоден, хоча ще вчора вони детально обговорили всі деталі проекту. Шефуня відчужено розглядав свинцеву коробочку, що лежала перед ним на столі. Сергій, низько нахиливши голову, щось записував. Решта сиділи нерухомо, дивлячись поверх голови доповідача.
— Американську версію «космічних прибульців» ви, колего, цілком відкидаєте, — напівпитально відзначив Бардов, продовжуючи розглядати коробку з кристалами.
119
Блеф — тут: обман із метою створення перебільшеного уявлення про свої сили, можливості, значимість і т. ін.
120
Мезозой — мезозойська ера геологічної історії Землі. У абсолютному літочисленні — відрізок часу від 220 до 70 мільйонів років тому (Примітка автора).