Їм випав веселий день. Вони затіяли гру: Мумі-троль був Тарзан, а Хропка — Джейн. Пхик став Тарзановим сином, а Мумрик-Нюхайлик — Чітою. Хропик лазив попід деревами, зробивши собі зуби з помаранчевої шкірки,[5] і зображав ворога.
— Тарзан hungry! — заявив Мумі-троль і побрався ліаною нагору. — Тарзан eat now!
— Що він каже? — запитав Пхик.
— Каже, що голодний і зараз буде їсти, — пояснила Хропка. — Так треба, розумієш. Це по-англійському, всі так розмовляють, коли попадають у джунглі.
З шафи Тарзан заревів по-тарзанячому, і Джейн та її лісові друзі відразу відповіли йому.
— Гірше ніде бути не може, — пробурмотів Ондатр.
Він знову сховався в папороть та ще й замотав голову рушником, щоб нічого не чути.
— Я краду Джейн! — вигукнув Хропик, залигав хвостом Хропку й стягнув у печеру під столом.
Коли Мумі-троль вернувся додому в своє гніздо на дереві, то відразу помітив, що сталося. Він блискавично спустився вниз, сколихуючи джунглі своїм бойовим криком, і кинувся рятувати Джейн.
— Ой-ой-ой, їм, здається, весело! — вигукнула Мумі-мама.
— Мені також весело! — сказав Мумі-тато. — Будь ласка, подай мені банан.
Так усі розважалися до вечора. Ніхто не турбувався, що двері в підвал заростуть, і ніхто не згадував про сердешного Гемуля.
А він і далі сидів у мокрій сукні, що прилипала йому до лап, і стеріг Мамелюка. Час від часу він то їв яблуко, то брався рахувати тичинки на якійсь квітці, але найбільше зітхав.
Дощ перестав, почало вечоріти. І як тільки зайшло сонце, з зеленими хащами щось сталося. Вони почали в’янути так швидко, як досі росли. Плоди морщилися й падали на землю. Квітки губили пелюстки й скручувалися. Будинок знову сповнився шурхоту й луску. Гемуль хвильку дивився на те диво, тоді підійшов і шарпнув за гіллячку: вона зломилася, суха, мов трут. І Гемуль надумав ось що. Він зібрав купу гілля, знайшов у повітці сірники й розпалив посеред садка багаття.
Потім, радий та вдоволений, сів біля вогню й заходився сушити сукню. А за якийсь час йому спала ще цікавіша думка: він на превелику силу підтяг Мамелюків хвіст до вогню. Бо Гемуль нічого так не любив, як печену рибу.
Коли нарешті Мумі-троль з своїми друзями та його батьки пробралися верандою й відчинили двері, вони побачили щасливого Гемуля, що вже встиг з’їсти сьому частину Мамелюка.
— Ото негідник! — розсердився Хропик. — Як ми тепер зважимо рибину?
— Зваж мене і додай те, що я з’їв, — запропонував Гемуль. Він був у найкращому гуморі: такого чудового дня йому ще зроду не випадало.
— Будемо палити джунглі! — запропонував Мумі-троль.
Усі заходилися виносити з хати паливо на багаття. Такого багаття ніколи ще не бачила долина Мумі.
Вони спекли на жару Мамелюка і з’їли до останнього клаптика. Але потім ще довго сперечалися про те, який він був завдовжки: чи сягав від ганку до повітки, чи тільки до кущів бузку.
РОЗДІЛ ШОСТИЙ,
Рано-вранці на початку серпня тією горою, де Пхик знайшов диво-капелюх, ішли собі Чубсля й Махсля.
Вони спинилися на вершині й поглянули в долину Мумі. У Чубслі на голові була червона шапочка, а Махсля несла велику валізку. Вони йшли здалеку і були стомлені. Внизу під ними з димаря в будиночку Мумі курилося.
— Димсля, — сказала Махсля.
— Щось варитьсля, — додала Чубсля й кивнула головою.
Вони почали спускатися в долину, розмовляючи тією чудною мовою, що й усі Чубслі та Махслі. Її годі було второпати, та самі вони знали, про що їм ідеться, а це головне.
— Зайдемсля? — запитала Чубсля.
— Побачимосля, — відповіла Махсля. — Не тікайсля, коли вонисля будуть непривітні до нассля.
Вони обережно придибали до будиночка й несміливо спинилися перед ганком.
— Я не постукаюсля, — мовила Чубсля. — Уявисля, як вийде щось страшнесля.
Тієї миті мама Мумі-троля визирнула у вікно й гукнула:
— Кава готова!
Чубсля й Махсля так налякалися, що крізь віконце шаснули в підвал.
— Що то? — скрикнула Мумі-мама і аж підскочила. — Ага, то, мабуть, дві мишки сховалися в підвал. Пхику, скоч віднеси їм молока.
Потім вона побачила валізку, залишену перед ганком.
— І речі з ними, — мовила вона. — Ох-ох-ох, бачу, вони не просто зайшли дорогою, а хочуть пожити в нас.
І вона пішла просити Мумі-тата, щоб він зробив ще двоє ліжок. Але дуже маленьких.