До того часу, коли вони закінчили облаштовуватись, почувся запах приготування їжі. Ведені своїми носами, і носом Джо Ранца зокрема, вони швидко відкрили найкращу особливість нового місця — літню кухню на пляжі, на відстані всього лиш 7 метрів від їхніх вхідних дверей. Заправляла на літній кухні імпозантна особа Іванда Мей Калімар, кольорова жінка і, як виявилось, неперевершений кухар. Із нею працювали її син Олівер, мати і зять, усі діловито готували смажену курку на обід для хлопців із Вашингтона. Хлопці швидко зрозуміли, що вони щойно приземлилися прямо в серце блаженного місця. Роял Брогем, задоволений, спостерігав, як вони йдуть на перший обід, а потім телеграфував додому історію про це. «Пост-Інтеллідженсер» надрукував її під фото Джо із написом «Джо Ранц, чемпіон із поїдання».
Протягом наступних кількох днів Джордж Покок ходив від елінга до елінга, обслуговуючи човни конкурентів Вашингтона. Знову цього року 17 із 18 суден на річці були виготовлені в його майстерні. Пококу подобалося працювати над ними: регулювати такелаж, ще раз покривати лаком корпуси, робити дрібний ремонт. Він не хотів бачити на річці потерті або занедбані човни зі своїм ім’ям. І цей вид послуг був корисний для встановлення приязних стосунків із клієнтами. Найперше він пішов у сусідній елінг команди Каліфорнії, щоб поглянути на човни Кая Ебрайта.
Хлопці Вашингтона, однак, відмовилися розмовляти з хлопцями Каліфорнії і навпаки. На спільному причалі ці дві команди проходили один повз одного мовчки, відвертаючи очі, лише кидаючи випадкові косі погляди, як собаки, що кружляють перед боєм. І бійка була справді вельми можливою. Незабаром після прибуття, репортер, прогулюючись, підійшов до Коротуна Ханта і відмітив, що в будинку команди Каліфорнії склалося враження, ніби хлопці Вашингтона, схоже, вважають себе надзвичайно сильними, що вони здаються завжди готовими лізти в бійку, і якщо не зможуть вступити в конфлікт із кимось ще, то битимуться між собою, але команда Каліфорнії буде щаслива врятувати їх від такої біди. Коротун відповів: «Якщо ці здоровані хочуть бійки, ми битимемося, але ми цього зовсім не прагнемо».
Тим часом Ульбріксон і Боллес почали жорстко ганяти своїх хлопців, відпрацьовуючи веслування на низькій частоті ходу, але на великі відстані, намагаючись скинути ті півтора-два кілограми, які вони навмисно заохочували їх набрати за час подорожі потягом. Існувала теорія, що вони таким чином досягнуть досконалої для перегонів ваги й ідеальної фізичної форми на день перегонів, 22 червня — будуть не надто легкими й не надто важкими. Кулінарія місіс Калімар, однак, ішла наперекір найбільшим зусиллям тренерів.
Потім просочилася новина, що основна університетська команда Каліфорнії показала блискучий результат 19 хвилин 31 секунду на 6.4-кілометровій дистанції. Це був, безумовно, поки найкращий час року на річці. Хлопці Корнелла також почали демонструвати вражаючий час. Увечері 17 червня Ел Ульбріксон зірвався і влаштував свої власні випробування на час. Веслуючи о 9-й вечора, під покровом темряви і в бурхливій воді, Джо і його товариші по екіпажу пронеслись по 6.4-кілометровій дистанції за час, котрий, як повідомив Ел Ульбріксон репортерам, був лише на частки секунди більший за 19 хвилин 39 секунд і значно програвав порівняно з приголомшливими 19 хвилинами 31 секундою Каліфорнії. Джонні Уайт записав істинний час у свій журнал того вечора: 19 хвилин 25 секунд.
Наступного дня почали ширитися чутки, що Каліфорнія провела ще одне випробування на час. Ебрайт не розкривав результат, але спостерігачі повідомляли, що його основна університетська команда прийшла з феноменальним часом 18 хвилин 46 секунд. «Поукіпзі Ігл Ньюс» повідомила результат 18 хвилин 37 секунд. Роял Брогем телеграфував похмурий звіт у «Пост-Інтеллідженсер»: «Забронзовілі на сонці веслярі Каліфорнії знову правлять за фаворитів... Це не веслування, це політ».