Спортивний клуб Нью-Йорка швидко очолив перегони, але Пенсильванія, б’ючи воду у високому темпі 40 гребків на хвилину, швидко перехопила лідерство. Каліфорнія, веслуючи на 38 гребках, стала на 3-тю позицію, у трьох метрах перед носом Вашингтона. Боббі Мок і Дон Х’юм узяли курс на 39 гребків, щоб відновити імпульс, але щойно його було досягнуто, відразу ж почали опускати частоту знов до 38, потім до 37, до 36 і, нарешті, до 35 гребків. Коли ритм знизився, «Husky Clipper» все ж продовжував утримувати свою позицію в безпосередній близькості до корми Каліфорнії. Попереду Пенсильванія збивала озеро в білу піну на 39 гребках. Пройшовши чверть дистанції, Боббі Мок побачив, що підбирається до Каліфорнії. Він сказав Х’юму скинути частоту ще раз, і загребний налаштувався на несподівано низький хід 34 гребки. Коли вони наблизились до середини дистанції, Спортивний клуб Нью-Йорк раптом почав видихатись і швидко відстав від Вашингтона. Пенсильванія залишалась попереду на три чверті довжини й навіть продовжувала повільно віддалятись уперед від Каліфорнії. «Husky Clipper» застряг на хвості у Каліфорнії. Хлопці продовжували гребти в ритмі 34 гребки.
Але що за 34 гребки то були. Дон Х’юм по лівому борту і Джо Ранц по правому борту задавали темп на довгі, повільні, гармонійні й плавні удари веслами, і хлопці по кожному борту слідували за ними бездоганно. З берегів озера Карнегі хлопці, весла і «Husky Clipper» виглядали як єдина істота, що граційно й потужно скручується та розкручується, рухаючись уперед по поверхні води. Вісім оголених спин згинались і розгинались в унісон. Вісім білих лопатей занурювались у воду й виринали з неї в одну і ту саму мить. Щоразу, коли лопаті входили в озеро, вони зникали під поверхнею води майже без сплеску чи брижів. Щоразу, коли вони виринали з нього, човен летів уперед без зупинок чи зволікань.
Перед півторакілометровою позначкою Боббі Мок нахилився до Дона Х’юма і закричав: «Ось і Каліфорнія! Ось де ми переможемо Каліфорнію!» Х’юм трохи підняв хід до 36 гребків, і Вашингтон швидко проминув Каліфорнію місце за місцем. Вони почали підбиратися до корми Пенсильванії. Її загребний Ллойд Сакстон, помітивши, що ніс «Husky Clipper» наближається до нього ззаду, підняв ритм до вбивчого 41 гребка. Але коли удари веслами Пенсильванії частішали, вони неминуче зробилися й коротшими. Кинувши погляд на кола на воді від лопатей Вашингтона, Сакстон був приголомшений відстанню між ними. «Їхні кола розходились на півтора метра, у той час як наші — на метр. Це було неймовірно», — сказав він після перегонів. Вашингтон витягнувся на одну лінію з Пенсильванією.
Але Боббі Мок насправді все ще не відпускав хлопців веслувати на повну силу. Вийшовши на фінальні 500 метрів дистанції, він, нарешті, зробив це. Рульовий гаркнув Х’юмові пришвидшити темп. Частота зросла до 39, а потім відразу ж до 40 гребків. Упродовж 5 або 6 ударів веслами носи двох човнів змагались за лідерство, поперемінно випинаючись наперед, як голови коней на скаковій доріжці. Нарешті, ніс Вашингтона рішуче рвонув на метр уперед. З того моменту це був, як сказав пізніше Горді Адам, «качиний суп». За 4 сотні метрів до фінішу Вашингтон просто прожогом промчав повз виснажених хлопців Пенсильванії, як експрес, який переганяє ранковий поїзд, що розвозить молоко, розмахуючи веслами на останніх кількох сотнях метрів із незвичайною грацією і силою. Останні 20 гребків, як Коротун Хант написав батькам наступного дня, були «найкращим, що я коли-небудь відчував у будь-якому човні». На фініші вони були на повну довжину попереду і все ще продовжували збільшувати відрив від інших човнів. Перетнувши фінішну лінію, Боббі Мок, кидаючи виклик усім законам фізики і здоровому глузду, раптом устав, випроставшись на кормі свого човна завширшки 60 сантиметрів і тріумфально виштовхнув кулак у повітря.
Пенсильванія прийшла другою, Каліфорнія — третьою. Човен Спортивного клубу Нью-Йорка, зрештою, з натугою подолав фініш на 3 повних і три чверті довжини позаду човна Вашингтона, і половина його команди просто лежала на веслах, агонізуючи від спеки.
По всьому штату Вашингтон, у димних невеликих заводських містечках на Олімпійському півострові, на вологих молочних фермах, притулених біля підніжжя Каскадних гір, у шикарних вікторіанських будинках на Капітолійському пагорбі в Сіетлі та на човновій станції «Ескімосів», що наскрізь продувається вітром, на Косі Монтлейк люди стояли й голосно вітали перемогу. Матері і батьки помчали в офіси «Вестерн Юніон» відправляти привітання своїм синам далеко на схід. Газетярі відчайдушно кинулися придумувати заголовки. Бармени накривали столи для прийому на човновій станції. Те, що було мрією, стало реальністю. Їхні хлопці збиралися на Олімпійські ігри. Уперше у своїй історії Сіетл змагатиметься на світовій арені.