До полудня вони вже були на потязі до Берліна. Прибувши в другій половині дня на розкішну стару станцію Лертер, на північ від Тіргартена, хлопці були приголомшені прийомом. Коли вони спускалися з потяга і шикувались колонами зі своїми товаришами по команді, ще один духовий оркестр заграв марш Суза. Ейвері Брандедж і герцог Адольф Фрідріх Альбрехт Генріх Мекленбург розцілувалися в щоки. Потім американські спортсмени прокрокували уздовж платформи, повз чорний локомотив, прикрашений із боків свастиками, що насувався на них. Вони увійшли до ще однієї реєстраційної зали, де тисячі німців заполонили станцію, щоб поглянути на них. Коротун Хант негайно оторопів від такої сцени: «Це змушує тебе почуватися точно мов блазень в інтермедії — на тебе тикають пальцями з роззявленими ротами і говорять щось про «цвай» метри, маючи на увазі, звичайно ж, що ми по 2 метри зростом». Поставні юнаки, одягнені в біле, провели їх через натовп до відкритих військових автобусів із маскувальним забарвленням, прикрашених американськими прапорами.
Автобусна процесія попрямувала повз будівлю Рейхстагу, через Бранденбурзькі ворота, а потім на схід униз по Унтер-ден-Лінден, задрапірованій прапорами. Тут десятки тисяч німців — можливо, 100 тисяч, за деякими оцінками, — вишикувались уздовж маршруту, захоплено вітали їх і розмахували олімпійськими, нацистськими, а іноді й американськими прапорами, вигукуючи вітання німецькою та англійською. Дах їхнього автобуса був відкочений, і хлопці Вашингтона височіли від поясу над його верхом, більшою чи меншою мірою здивовані, але махаючи у відповідь з ентузіазмом: вони починали усвідомлювати, якими дружніми виглядають берлінці. У мерії з червоної цегли, Червоній ратуші, Ейвері Брандедж прийняв ключі від міста і виступив із короткою промовою. Після довгої битви з приводу бойкоту Брандедж був явно схвильованим від перебування тут. Купаючись в оплесках своїх німецьких господарів, він тріумфував: «Жодна нація від часів давньої Греції так не схоплювала справжній олімпійський дух, як Німеччина».
Поки Брандедж говорив, Джо і його товариші по команді з острахом дивилися на величезну кількість серйозних німецьких сановників, які вишикувалися позаду нього. Хлопці були виснажені.
Вони почали день о 5-й ранку ще на «Манхеттені». Вони насправді не хотіли більше чути промов, яких не могли зрозуміти. На щастя, коли Брандедж замовк, спортсменів провели на вулицю, де падав дощ, і натовпи почали розходитися. Більшість спортсменів сіли в автобуси, що прямували на захід у нове олімпійське селище в Шарлоттенбурзі, але американські веслярі сіли на два автобуси, що попрямували до маленького села Кьопенік на північному заході від Берліна.
Того ж дня у Штатах житель Нью-Йорка на ім’я Річард Уінгейт сів і написав лист до спортивного редактора «Нью-Йорк Таймс», який виявився пророчим. «Містер Брандедж, — почав він, — досяг свого пункту призначення, Утопії спортивного духу і доброї волі, де нацистське пиво і єврейська кров ллються вільно, де роботи, виготовлені Гітлером, катують і переслідують живих мерців... За два місяці мерці будуть поховані. Але із завершенням Олімпіади у вересні їхні могили будуть осквернені. І мерці знову ходитимуть по вулицях Німеччини».
У другій половині того дня хлопці прибули в місце, що стане їхньою домівкою на кілька наступних тижнів, у Академію з підготовки поліцейських курсантів в Кьопеніку, всього за кілька кілометрів нижче по Лангер-Зее від олімпійського веслувального маршруту в Грюнау. Будівля академії зі скла, сталі й бетону була зовсім нова і мала такий сучасний дизайн, що і значно пізніше виглядала так, ніби була зведена у 1970-х або 1980-х, а не в 1930-х. Більшість поліцейських курсантів, які зазвичай мешкали тут, були виселені, щоб звільнити місце для американських веслярів, а також для веслярів із кількох інших країн. Єдине, що курсанти залишили по собі, це стайні на нижньому поверсі, повні поліцейських коней. Вивчаючи будівлю, хлопці виявили, що вона була до скрипу чиста, добре освітлена й раціональна, але постійно холодна та обладнана тільки душем із холодною водою — небажане нагадування про їхню стару човнову станцію в Поукіпзі.