Погодні умови майже ідеально пасували для веслування. Небо було злегка похмуре, але температура трималась на рівні трохи вище за 20 градусів. Лише слабкий натяк вітру на Лангер-Зее збрижував сланцевосіру воду, але й він віятиме з корми човнів. Хлопцям випало веслувати у першому кваліфікаційному запливі о 17:15 на доріжці номер один, що була найбільш захищена, хоча на такій спокійній воді це навряд чи мало значення.
До того часу, коли хлопці прибули до Грюнау, святкові натовпи, стискаючи в руках біноклі і фотоапарати, почали шикуватися біля кас перед маршрутом регати. Пройшовши на місце змагань, глядачі з дорожчими квитками прямували на стаціонарні криті трибуни на ближчому до маршруту березі, а вболівальники із дешевшими квитками переходили через понтонний міст до масивних дерев’яних відкритих трибун на протилежному березі, де національні прапори країн-учасників майоріли вздовж задньої стінки їхнього широкого ряду. На флагштоку перед елінгом «Хаус Вест» ліниво розвівався великий білий олімпійський прапор.
За дві тисячі метрів по маршруту регати, на протилежному боці озера був побудований поперечний місток до стартової лінії, на 100 метрів углиб Лангер-Зее. Юнаки в уніформах стояли на ньому, готові утримувати корми човнів, коли ті прибудуть на старт. Значно віддалік за містком і, що було дивним, поза полем зору рульових, стартер стояв на платформі, встановленій поверх надбудови на човні з пласким днищем. Сотні міжнародних журналістів із блокнотами і камерами згромадилися на протилежному березі. Неподалік стояла ціла флотилія автомобілів, готових кинутися до фінішної лінії, щоб спостерігати як старт, так і фініш кожного запливу. Човен із диктором і короткохвильовим радіопередавачем стояв на холостому ходу за стартовою лінією, готовий супроводжувати човни вздовж маршруту перегонів, транслюючи звіт про кожен гребок кожного запливу безпосередньо на динаміки на фініші, з тим, щоб глядачі і журналісти були поінформовані про хід кожного човна, перш ніж будь-який із них з’явиться у полі зору.
На той час, коли Джо і хлопці зробили розминку та підпливли до стартової лінії трохи раніше за 17:15, ймовірно, 25 тисяч глядачів уже прибули на місце змагань. Хлопці заднім ходом підвели «Husky Clipper» до містка і чекали. На сусідній доріжці номер два Ран Лорі, Ноель Дакворт і решта британського екіпажа зробили те саме. Дакворт кивнув Боббі Моку, і той теж кивком відповів йому.
Гонка почалась рівно о 17:15. Американські хлопці знову невдало стартували. Так само, як і в Принстоні, хтось у середині човна «розмився» на першому чи другому гребку. На четвертій доріжці японці швидко випурхнули в лідери, спінюючи воду в ритмі майже 50 гребків на хвилину своїми короткими веслами на коротких слайдах. Ноель Дакворт і Ран Лорі задали для британського екіпажа інтенсивний ритм, але потім уповільнились і утвердились на другому місці позаду японців, а за ними слідували Чехословаччина, Франція і США, найостанніші, веслуючи на частоті 38 гребків.
Мок і Х’юм утримували цей темп, поки не обійшли чехів, проминувши 300 метрів дистанції. Тоді вони сповільнили ритм до 34 гребків. Попереду японці, як і раніше, веслували, наче одержимі демонами, збільшивши відрив від англійців на повну довжину. Але ні Мок, ні Дакворт не думали про японців. Вони думали один про одного. Протягом ще 700 метрів курсу човни утримували свої позиції. При наближенні до позначки середини дистанції виснажені японці раптово й передбачувано почали здаватись і разом із чехами далеко відстали від групи лідерів. Те саме відбулось і з французами. Це залишило американців і британців саме там, де вони й очікували опинитися — один на один у лідерах перегонів, у той час, як трибуни й елінги почали входити у їхнє поле зору. Тепер це була гра у кішки-мишки.
Мок сказав Х’юму підняти ритм, щоб подивитися, що відбудеться. Х’юм пришвидшив його до 36 гребків. Човен США посунув уперед на півдовжини від корми британців. Дакворт озирнувся через плече. Він і Лорі підняли темп британських хлопців до 38 гребків. Це призупинило поступ американців. Британський човен утримав своє лідерство. Хлопці в обох човнах тепер могли чути рев натовпу над озером. Обидва рульові могли бачити трибуни і великий чорно-білий знак «Ziel», що позначав фініш попереду, але жоден із них ще не був готовим здійснити свій завершальний хід. Обидва стримувались. Британські хлопці веслували довгими гребками із широким захватом, майже лягаючи на спини в кінці кожного удару веслами. Американці веслували дещо коротшими ударами й витрачали менше часу на відновлення сил між гребками.