За 500 метрів до фінішу вони, як і раніше, були майже на повну довжину позаду Німеччини та Італії на першій та другій доріжках. Швейцарці і угорці швидко знесилювались. Англійці поверталися в групу лідерів, але знову Ран Лорі з його веслом із вузькою лопаттю, насилу намагався дістати достатнє захоплення, щоб допомогти своєму човну долати вітер і хвилі. Мок звелів Х’юму підняти ритм ще на одну позначку. На протилежному боці маршруту перегонів Вільгельм Малов, рульовий німецького човна, сказав Герду Фьольсу зробити те саме. 30-річний Чезаре Мілані в італійському човні прокричав такий самий наказ загребному Енріко Гарзеллі. Італія проповзла вперед, випередивши учасників гонки на метр.
По мірі того, як Лангер-Зее звужувався на фінішній прямій, «Husky Clipper» наостанку входив у воду, яка була більш прикритою від вітру, захищена з обох боків високими деревами і будівлями. Тепер гра почалась. Боббі Мок відпустив кермо паралельно корпусу човна, і «Кліпер», нарешті, почав плисти вільно. Коли умови акваторії змагань зрівнялись, і Дон Х’юм повернувся до життя, хлопці раптово розпочали нову атаку за 350 метрів від кінця курсу, змушуючи лідерів поступатися місце за місцем. За 350 метрів до фінішної лінії ніс американського човна витягнувся приблизно врівень із носами німецького та італійського човнів. Наближаючись до завершальних 200 метрів, хлопці вирвалися вперед на третину довжини. Хвиля похмурого передчуття прокотилась крізь натовп.
Боббі Мок кинув погляд на величезний чорно-білий знак «Ziel» на фініші. Він почав обчислювати, що йому потрібно вижати з хлопців для убезпечення того, що він дістанеться до нього попереду човнів, які були ліворуч. Настав час налягти на весла.
Мок гаркнув: «Двадцять великих!» Він почав відлік гребків: «19, 18, 17, 16, 15... 20, 19...». Щоразу, доходячи до 15, він скидав відлік назад до 20. Приголомшені, вважаючи, що вони, нарешті, наближаються до фінішу, хлопці кидали свої довгі тіла вперед на кожному гребку, веслуючи несамовито, бездоганно і з неймовірною елегантністю. Їхні весла вигинались, як луки, лопаті входили у воду та виходили з неї чисто, гладко, ефективно. Змазаний жиром кашалота корпус човна ковзав уперед між гребками, його гострий кедровий ніс розсікав темну воду. Човен і хлопці були скуті докупи, запекло просуваючись уперед, як жива істота.
Потім вони потрапили у світ сум’яття. Хлопці перебували в повному режимі спринту, підвищивши частоту ходу до 40 гребків, коли зіткнулися зі стіною звуку. Вони раптом опинились прямо навпроти величезних дерев’яних трибун на північному кінці курсу, не далі ніж у трьох метрах від тисяч глядачів, які кричали в унісон: «Дойч-ланд! Дойч-ланд! Дойч-ланд!» Звук цього скандування каскадом накрив їх, відбився від одного берега до іншого й зовсім заглушив голос Боббі Мока. Навіть Дон Х’юм, сидячи лише за півметра перед ним, не міг розібрати, що кричав Мок. Крики ображали і збивали з пантелику. На протилежному боці маршруту італійський човен почав черговий спринт. Те саме робив і німецький екіпаж, веслуючи зараз у ритмі більш як 40 гребків. Обидва несамовито загрібали воду, щоб зрівнятися з американським човном. Боббі Мок побачив їх і закричав в обличчя Х’юма: «Вище! Вище! Викладайте все, що маєте!» Ніхто не зміг його почути. Обрубок МакМіллін не знав, що відбувається, але йому не подобалось це, чим би воно не було. Він кинув лихе слово на вітер. Джо також не знав, що відбувається, за винятком того, що йому було боляче так, як ніколи раніше в човні — гарячі ножі врізались у сухожилля рук і ніг та розпанахували його широку спину з кожним гребком; кожен відчайдушний подих обпалював його легені. Він втупився у шию Х’юма і зосередив свою увагу на простій, жорстокій необхідності виконувати наступний удар веслом.
На балконі «Хаус Веста» Гітлер відклав бінокль убік. Він продовжував розгойдуватися уперед і назад у ритм зі скандуванням натовпу, потираючи праве коліно щоразу, коли нахилявся вперед. Геббельс підняв руки над головою, несамовитими вигуками вітаючи переможців. Герінг почав ляскати спину Вернера фон Бломберга. На балконі сусіднього елінга Ел Ульбріксон, «незворушний малюк», стояв нерухомо, без будь-якого виразу на обличчі, тримаючи сигарету в роті. Він цілковито очікував побачити Дона Х’юма, схиленого вперед над його веслом, у будь-який момент. Білл Слейтер із «Ен-Бі-Сі» кричав в ефірі «КОМО» у Сіетлі. Гаррі, Джойс і діти не могли зрозуміти, що відбувається, але всі вони були на ногах. Вони думали, що, можливо, хлопці були попереду.