Для Джо стан будинку не мав жодного значення. Він знову отримав подобу рідного дому і новий світ для дослідження. Позаду будинку був луг майже на півгектара, вкритий влітку килимом із солодких суниць. Навесні вода текла по водяному колесу батька з такою силою, що вимила озерце майже 3 метри глибиною і 7 з половиною метрів довжиною. Незабаром лосось, сьомга і форель із Дандженесс проклали шлях угору по арику і збирались зграйками у ставку. Джо спорудив сітку на довгій жердині й щоразу, коли хотів риби на вечерю, просто брав сітку, ішов за будинок, відбирав рибу та витягав її. Ліси відразу за фермою були повні ведмедів і пум. Це турбувало Тулу і змушувало, ясна річ, нервувати через маленьких дітей, але Джо був у захваті, коли чув, як ночами ведмеді з плескотом ловлять рибу в ставку або як верещать пуми, зустрічаючи своїх одноплемінників у темряві.
Джо був хорошим і популярним школярем. Однокласники вважали його доброзичливим, розкутим, завжди готовим пожартувати та веселим компаньйоном. Проте деякі з них, хто знав його краще, виявили, що він може раптом несподівано стати похмурим — ніколи не злостивим чи ворожим, але застережним, так ніби існувала та його частина, яку він хотів лишити недоторканою.
Особливо хлопець був улюбленцем міс Флатебо, вчительки музики. Завдяки обміну й щедрості кількох друзів, він незабаром заволодів пошарпаною колекцією старих струнних інструментів — мандоліною, кількома гітарами, старою укулеле і двома банджо. Сидячи на ґанку після школи, а також щовечора, коли домашні завдання були зроблені, він займався музикою — хлопець терпляче й ретельно сам учився уміло грати на кожному з інструментів. Він узявся щодня носити одну з гітар у шкільний автобус. Джо сидів позаду, граючи і співаючи пісні, котрі любив, — гамірливі мелодії з актів водевілів, які чув по радіо, довгі комічні балади і сумні ритмічні ковбойські пісні. Він розважав інших школярів, приваблюючи їх цілими групами на задню частину автобуса, де вони слухали і співали разом із ним. Невдовзі він помітив, що має одну особливу шанувальницю, прегарну струнку дівчину на ім’я Джойс Сімдарс, із білявими кучерями, носом ґудзиком і чарівною усмішкою, котра все частіше сідала поруч із ним, співаючи разом в ідеальній гармонії двох душ.
Для Джо Секвім ставав мало не раєм. Для Тули, проте, це було ще одне розчарування, лише незначне поліпшення у порівнянні з Боулдер-Сіті, підвалом її батьків чи квартирою над автомайстернею. Ув’язнена в напівзбудованому домі, оточеному гниючими пнями і дикими тваринами всіляких видів, вона почувалася, як завше, далекою від вишуканого життя, яке вона уявляла для себе. Усе, що було пов’язане з життям ферми, приголомшувало її: щоденне доїння корів, всюдисущий запах гною, невпинний збір яєць, щоденне чищення сепаратора вершків та завжди мерехтливі лампи, що звисали з крокв. Вона зневажала нескінченне рубання хмизу для розпалювання дров’яної печі рано-вранці і пізно ввечері. А ще жінка була постійно роздратованою Джо, його друзями-підлітками та їхніми імпровізованими музичними групами на широкому ґанку, що галасували вдень і вночі.
Усі ці нещастя, здавалося, зійшлися в один страхітливий момент одного туманного зимового ранку, коли Тула відвернулася від дров’яної печі із залізною сковородою, повною гарячого свинячого жиру, картоплі та цибулі, і заточилася об Гаррі-молодшого, який лежав на спині на підлозі. Вона впустила сковороду та її вміст просто на шию і груди хлопчика. Мати та син залементували воднораз. Гаррі вибіг із дверей, зірвав із себе сорочку і кинувся у сніжний замет, але шкоди вже було завдано, його груди були жахливо обпечені й покрилися пухирями. Він вижив, але лише після того, як захворів на пневмонію, пролежав довгі тижні в найближчій лікарні та пропустив цілий рік у школі.
Після цього становище знову почало погіршуватися для всієї родини. Восени 1929 року в житті Джо з’явилася діра. Родинний дім Джойс Сімдарс згорів дотла в ніч на 29 вересня, у той час як сім’я була далеко. Джойс вислали жити з тіткою у Грейт-Фоллс, штат Монтана, поки будинок буде відновлений. Несподівано поїздка на автобусі до школи перестала бути тим, чим була раніше.